
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
келих каган Болгарії Крум зробив з черепа імператора Никифора, який хотів знищити Болгарію, залив її кров'ю, але загинув, як пес, біля Анхілоя... У важкі години свого життя, - а життя в нього було завжди важке, бо він або одбивав напад ромеїв, або сам наступав на них, - кесар Симеон пив тільки з цього келиха.
"І ти, сину, коли тобі буде важко, пий з цього келихам, - говорив синові каган Симеон.
Але кесар Петро давно забув про келих, і стоїть той, припавши порохом, на полиці в опочивальні, не грає, як колись, сріблом, а тьмяно блищить у кутку.
Забув кесар Петро і про книги, написані рукою його батька, що лежать недалеко від черепа на тій самій полиці. У тих книгах написано, як одвіку Візантія хотіла скорити болгар і як кагани боролись з імператорами.
Цих книг кесар Петро не перегортає давно, він забув слова свого батька.
Зараз він уважно прислухається до слів своєї жони Ірини. Відколи вона тут, - а минуло вже багато років, - усе робиться в Преславі так, як скаже василіса.
І зараз, скидаючи свою пурпурову мантію й такі ж черевики, кесар пильно стежить очима за її обличчям, жде, що вона скаже про прийом руської княгині.
Але василіса ще нічого не каже, натомість сама звертається до Петра:
- І що говорила тобі ця княгиня?
- О, - тихо відповідає кесар, зрозумівши, що Ірина справді не знає, про що він говорив з княгинею, - вона говорила про дружбу, яка з давніх-давен існує між болгарами й русами, нагадала про спільні походи мого батька й київського князя Ігоря на Константинополь...
- І ти слухав ці нечестиві слова?
- Я, Ірино, змушений був слухати, - виправдувався кесар Петро, - але я сказав, що часи Симеона і Ігоря вже давно минули і що зараз Болгарія більше зв'язана з Візантією, аніж з Руссю...
- Ти сказав їй не так, як слід, - обурюється василіса Ірина. - Ти мусив їй сказати, що між Болгарією і Руссю немає і ніколи не буде нічого спільного.
- Я сподіваюсь, - винувато каже кесар Петро, - що вона сама це розуміє.
- О, ти помиляєшся, - закінчує василіса і гасить світильник. - Ці руські і їхня княгиня, - чути вже в темряві її голос, - дуже горді і небезпечні люди. Болгарії допоможе, її завжди врятує тільки Константинополь...
Княгиня Ольга лежить у світлиці, яку відведено їй у палаці, і не може заснути. Тільки-но в неї був і вийшов священик Григорій... Вона покликала його й надіялась, що він розкаже про Болгарію багато такого, чого сама не може зрозуміти. Адже священик Григорій прийшов до Києва з Болгарії, у нього тут повинні бути друзі.
Священик довго сидів у княгині й розповідав, що він не пізнає Болгарії й не може її зрозуміти. "Все тут, - говорив він, - не так, як було раніше. Була колись Болгарія християнською, а стала візантійською, навіть патріарх Даміан утік з Преслави, а священики й поготів. Їдьмо й ми, княгине, швидше до Києва!"
За розчиненими вікнами шумить і шумить Велика Камчія, десь далеко-далеко в горах чути смутну пісню, дуже схожу на ті, які співають над Дніпром. На мурах фортеці час від часу перекликаються нічні сторожі, ось вони вдарили раз і вдруге в мідяні била.
Але не тільки ці звуки не дають спати княгині Ользі - глуха образа давить їй груди, стискає серце.
"За чим, - думала вона, - їхала сюди, чого шукала?"
Смутна пісня, що лине й лине в горах, здається, дає відповідь на це питання: однакові пісні співають люди над Дунаєм і Дніпром, без товмачів розуміють одне одного, з давніх-давен жили вони, як брати, і у важкі години свого життя одні одним допомагали.
Княгиня Ольга пригадує чоловіка свого Ігоря, який не раз, прощаючись з нею, говорив: "Іду допоможу брату Симеону" - і йшов, не знаючи, чи повернеться назад. Може, проходив він через Преславу, може, лежав колись у цій світлиці, лежав, слухав далеку пісню в горах.
Але затихає смутна пісня вдалині, вітер давно завіяв сліди кесаря Симеона і князя Ігоря, а ті, що прийшли після них, до своїх батьків уже не подібні.
Княгиня Ольга пригадує обличчя кесаря Петра, з яким розмовляла цього вечора, і думає: на кого він схожий, кого нагадує?
І тоді виринає перед нею ще одне обличчя - обличчя імператора Костянтина: та ж посмішка, ті ж рухи і ті ж самі злі вогники в очах.
"0сь на кого став схожий кесар Болгарії, - думає княгиня Ольга. - Ні, марно я заїжджала сюди, до Болгарії. Преслава - це той самий Константинополь, тільки менший, зовсім маленький... "
8
Чим далі на північ, тим ставало холодніше. Ішов сніг, дужчали морози, замело шляхи. Посуватись далі колісницями нічого вже було й думати. Княгиня Ольга веліла обміняти їх у якомусь болгарському городі, де починалась рівнина, на сани. Але незабаром виявилось, що й на санях вони не проб'ються через засніжену рівнину... Тоді вони залишили й сани.
На коні сіли княгиня Ольга, вся рідня її, сли, купці. Перехрестившись на схід, поліз на коня священик Григорій, спритно стрибали в сідла служниці княгині, - полянським дівчатам
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року