Завантажити

заперечив халавуз, розгладжуючи пишну бороду. — А хоч би й наздогнали, то що ми вдесятьох зробимо проти такої зграї? І нас переб'ють, і вам перепаде! Краще ми проведемо тебе до Сливена... Подалі від лиха.
— Більшого лиха не буде, як трапилось! Все моє майно загинуло! А мій добрий старий батько потрапив у полон.
— Ніхто не просив тебе їхати через Вратник, добродію, — огризнувся халавуз. — Є інші перевали через Планину — Шипкинський. Троянський... А тебе понесло сюди, прямо в пащу гайдукам!.. Чи гадаєш, ми заради твоїх возів поліземо під кулі?
— То для чого ж ви тут поставлені, шайтан би вас побрав? Стражники обурено загомоніли.
— Це не твоя справа, гяуре! Дякуй аллаху, що живий зостався! — Я не гяур! Я правовірний!
— Тим краще. Аллах допоможе тобі набути нове багатство.
“Купець” похилив голову, а потім безнадійно махнув рукою, вдаючи, ніби тепер йому все одно.
— Гаразд. Проведіть мене до Сливена. Звідти я вже якось доберуся до Загори...
Надвечір “купець” у супроводі двох стражників прибув у Сливен, невелике містечко в південних передгір'ях Серединної Планини. Одержавши бакшиш, стражники повернули назад, а Арсен і Драган кривими вуличками пройшли до базарного майдану, поминули конак і завернули в хан, заїжджий двір, де можна було попоїсти і переночувати. Господар хану, старий, але рухливий Абді-ага, добре розбирався в людях і відразу, по одягу, оцінив нового постояльця:
— Весь мій дім до твоїх послуг, ага...
— Асан, — підказав Арсен, переінакшивши своє ім'я на турецький лад.
— Прекрасно... Отже, я до твоїх послуг, Асан-ага, — вклонився господар. — Чого зволиш?
— Кімнату для мене і мого провідника. Вечерю на двох. І спокій. Хочу відпочити після всього, що я пережив на Вратнику...
— Ти хочеш сказати, що на перевалі на тебе напали розбійники?
— Так. Вони захопили мого батька і забрали все майно, яке я віз із самого Каменіче.
— Аллах екбер, яка втрата!
— І що найгірше — я міг би повернути мої вози, коли б не боягузтво стражників, які побоялись погнатися за гайдуками. Полохливі ішаки! Я пожаліюсь бейлер-бею на них, будьте певнії
— О-о, ага — смілива людина, якщо справді зважиться на таке!
— Ти думаєш, це небезпечно?
— Для нас — так. Але ж ти чужоземець. До речі, я хотів би дати раду, якщо мені буде дозволено...
— Будь ласка.
— Тобі не треба їхати до бейлер-бея. Як мені відомо, сливенський каймакам Каладжі-бей і бюлюк-баша Сафар-бей мають надзвичайні повноваження вершити всі діла в окрузі. Звернися до них!
— Це порада варта уваги. Дякую, Абді-ага.
— Нема за що. І вибачай, я мушу йти: хочу розповісти сусідові про таку важливу новину. Він споряджає караван у Сучаву, тож має знати, що Вратник небезпечний... А ви відпочивайте. Все буде до ваших послуг.
Коли Арсен і Драган залишились нарешті в кімнаті самі, козак з усмішкою сказав:
— На завтра ми будемо найвідомішими людьми в Сливені: про це подбає наш господар. Новина облетить містечко мов блискавка. І не я буду, якщо це не допоможе нам зустрітися з Сафар-беєм.
— Яз нетерпінням чекаю цієї хвилини. Коли б не запізнитись... Як ти думаєш. — де зараз Момчил, Златка і Якуб?
— Не будемо гадати, а сядемо краще до тушкованої баранини, з якою, чую нюхом, слуга стоїть у нас під дверима.
САФАР-БЕЙ
Після сніданку Арсен поголився перед невеличким тьмяним дзеркалом і почав одягатися. Дорогий одяг, роздобутий людьми воєводи Младена, був тіснуватий на нього, зате добре підкреслював стрункість постаті і тугі м'язи плечей.
— Ну й “купець”! — усміхнувся Драган. — Справжній тобі Самсон! Не звик я бачити торгашів з поставою воїна.
— Tc-c-cl— підморгнув Арсен, підкидаючи на долоні туго набитий грішми гаманець. — Ось доказ того, що я купець. Спасибі воєводі, не поскупивсяі.. Ну, а на випадок чого треба мати при собі і шмат гострого заліза. Признатись, я до нього звик більше, ніж до золота. — Він пристебнув до потайного пояса невеличкий кривий ятаган у м'якому сап'яновому чохлі, що заховався у широких брижах шароварів.
Почувся скрип східців, і до кімнати зайшов господар хану, вклонився:
— Мир вам, правовірнії Я радий бачити вас у доброму здоров'ї.
— Спасибі, ага, — відповів Арсен. — Мені доводилося бувати в багатьох ханах, але такої гостинності, як у тебе, не зустрічав ніде. Відтепер усі мої друзі і я будемо зупинятися тільки тут!
— Ти будеш ще вищої думки про твого покірного слугу, ефенді, коли дізнаєшся, що я приніс радісну звістку, — розплився в усмішці старий турок і вклонився знову.
— Що? Схопили тих розбійників? Повернули мої багатства?
— На жаль, ні. Але тебе запросив до себе каймакам Каладжі-бей. Він бажає з перших уст почути про напад гайдуків на купецьку валку.
— І всього? — Арсен зобразив на лиці розчарування, хоча був дуже радий такому повороту подій.
— Хіба цього мало?

читати