
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
звіраї Вона була безмежно вдячна козакові і' намагалася хоч чим-небудь допомогти в його безрадісному житті. Думала про нього довгими вечорами. З цього, мабуть, і виросло її перше кохання...
Де ж він тепер? Минуло вже чотири доби. А дід Момчил чекав їх ще третього дня надвечір.
Раптом до її слуху долинув глухий тупіт кінських копит. Вона розгублено глянула на Момчила. Підвелася.
— Ви чуєте?
Момчил схопився з лави, бо теж почув, що до колиби наближався кінний загін. Це могли бути тільки яничари. Що їм тут треба?
— Яцьку, гайда звідси! Заховайся десь, щоб тебе не помітили, — підштовхнув він хлопця в плечі, а Якубові й Златці махнув рукою, щоб залишались на місці. — Ви турки, вас не зачеплять!
Яцько швидко шмигнув надвір. Болгарин вийшов слідом за ним.
До колиби поволі наближалися вершники. В темряві Момчил не міг розгледіти, скільки їх було, — п'ять, десять чи більше. Побачивши старого, передній під'їхав ближче і ткнув нагайкою в груди:
— Хто такий?
— Здравей, ага! — вклонився той-— Я Момчил Крайчев. А ти хто?
Замість відповіді спагія здивовано свиснув і повернув голову назад.
— Гей, дайте вогню!
Один із вершників спішився, викресав вогню і запалив смолоскип. Криваве світло затанцювало на суворих обличчях воїнів і на спітнілих конях.
— Ближче! — наказав передній.
— Слухаю, Сафар-бею! — і воїн підніс смолоскип мало не до бороди старого.
Момчил прикипів поглядом до обличчя чорбаджії . Так ось який він, Сафар-бей, цей кат болгарських райя, селян-кріпаків, гроза балканджіїв-гайдуків! Ще зовсім молодий! Йому не більше двадцяти двох років. Побачивши вперше, ніколи б не сказав, що його, як вогню, бояться болгари: нічого страшного немає в його зовнішності Середній на зріст. Тонке красиве обличчя, на якому чорніють опушені довгими віями гарні очі. Рука, що лежить на ефесі шаблі, біла і тонка, мов у дівчини... Невже ця рука шмагала нагайкою не тільки чоловіків, а й жінок і дівчат? Невже це вона, як кажуть, випікає розпеченим прутом очі втікачам-невільникам і посилає на шибениці повстанців-гайдуків?
Поки в голові старого Момчила снувалися ці думки, Сафар-бей саркастично всміхався, цвьохаючи в повітрі нагайкою. А потім сказав:
— Так ось ти який, гайдуцький пес! Старий шакалі Брудне болгарське ганчір'я!.. Ми давно підозрівали, що ти служиш воєводі Младену — гнів аллаха на його мерзенну голову! — а сьогодні пересвідчився в тому... Признавайся, це ти вбив стражника Василева? Наші люди знайшли біля берега його тіло, поїдене рибами.
— Я нікого не вбивав, — спокійно відповів Момчил.
— Іншої відповіді я й не чекав від тебе, розбійнику! — скрикнув Сафар-бей. — Ви всі, болгари, брехливі, як раби!.. Тоді ти, може, скажеш, де сховав посланця від воєводи Младена? Ну?
Болгарин мовчав. Кожне слово чорбаджії приском падало йому на серце. Він розумів, що йдеться про Драгана, який мав сьогодні чи завтра прибути сюди. Яничари, мабуть, вислідили хлопця і прийшли до колиби по його слідах.
— Чого ж мовчиш? — Сафар-бей штурхнув старого в плече. — Чи хочеш, щоб ми силою змусили тебе говорити?
— Мені нема чого сказати, шановний Сафар-бею, хай аллах продовжить твої літа. Хіба що таке: злі язики оббрехали мене, а ти повірив їм, ага... Про воєводу Младена я чув. Хто ж не чув про нього в нашому краї? Але я не знаю його. І ніякого посланця від нього у мене немає... Не вірите — шукайте!
— Побачимо. Гей, воїни, огляньте все навкруги. Якщо знайдете щось підозріле — негайно до менеї Аскери спішились і метнулись на всі боки.
— Показуй свій барліг, старийі— Сафар-бей кинув поводи джурі і попростував до дверей.
Вони зайшли до колиби.
Перелякана Златка, закутавши голову й плечі тонкою чорною хусткою, стояла посеред кімнати. Якуб сидів за столом.
Сафар-бей підозріло глянув на них:
— Гайдуки?
— Ні, я купець, ага. А то моя донька Адіке, — промовив спокійно Якуб.
Сафар-бей повернувся до Момчила:
— Чому не сказав про них? Переховуєш підозрілих?
— Хіба не бачиш, ага, — це ваші люди. З Трапезонта. їхній корабель розбився... Я врятував їх, — відповів старий.
— Ну, ми розберемось у цьому пізніше, коли прибудемо в Сливен, — відмахнувся Сафар-бей і схопив Златку за руку. — Ану, відкрий обличчя, пташкої Може, ти з вусами й бородою?
Златка відсахнулася. Та Сафар-бей встиг зірвати покривало. Дівчина скрикнула, але не відвернулась і обличчя не затулила руками, як зробила б на її місці кожна молода турчанка. Лише гнівно глянула на молодого чорбаджію.
Сафар-бей відпустив її руку. Він був вражений незвичайною красою дівчини. Вояки, що набились у колибу, теж з цікавістю розглядали її.
— О аллах, яка неземна краса! — вигукнув Сафар-бей. — Я беру свої слова назад, джаним! Бо навряд чи серед гайдуків знайдеться хоч одна така красуня. Всі вони грубі, ті неотесані балканджійкиї З порепаними від
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва