Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

врятувала цих горобенят? — кивнув на хлоп'ят Добриня.— Як вони вижили?
— Коли це сталося, ми з Кузьмою були в лісі. Нам пощастило, а всі наші...
— Я знаю. А як же діти? Їх не зачепили?
— Вони тікали і провалилися в наш старий погріб, прикиданий листям та всіляким галуззям... Це їх і врятувало... А вранці ми з Кузьмою прийшли на пожарище і почули дитячий плач. Заглянули в яму — наші Добрики сидять, притулившись один до одного. Яка радість була!
— Чому ж ви не поселилися в нашому Калиновому Куті?
— Де ж там селитися? Одні головешки та трупи... От ми й перебралися всі, хто врятувався, сюди. Нашвидкуруч викопали землянки для тепла, перенесли з пожарищ усе, що годилося для життя, знайшли в лісах кілька корівчин та коней, що вирвалися з того пекла,— ось так і живемо...
— Скільки ж вас урятувалося?
— Та вже тут дванадцять землянок, і в кожній дві, три, а то й чотири душі... Сім'ї, звичайно, розрушилися. Єдналися, як хто хотів... Чужих дітей брали...
Добриня схвально похитав головою.
— Це добре... І як же ви назвали це нове село?
— А так, як ти й сказав, — Новосілками.
— І це добре, — погодився Добриня. — Хоча Калиновий Кут — краще.
Тут почувся голос Кузьми:
— До вечері! До вечері, дорогі гості!
Юшка була справді смачна, всі довго смакували нею, вели неквапливу бесіду, розповідали, що пережили, що бачили, і незчулося, як смеркло.
— Е-е— завважив Кузьма,— та вже пізно! І спати пора! Де ж ми гостей покладемо, Ганночко? У землянку й запрошувати незручно...
Він безпорадно шкріб своє вороняче гніздо.
Добриня ударив його по плечу.
— Та не турбуйся ти! Де спати? Спитай краще, де я спав останні роки? Що може бути краще для спання, як копиця сіна під зоряним небом! Та ще й на березі рідного Ірпеня! Якщо дозволиш, звичайно...
— А чому б ні? — зрадів Кузьма,— Он там, за стогом, у закутку, ніщо вам не заважатиме — спіть хоч до півдня! Постеліть сіна та й вкладайтеся!
Сіно було м'яке, пахуче, ніч тепла, зоряна,— ось так, під жаб'яче квакання, що глухо долітало з річки, хлопці й поснули.
Прокинулися від тривожного жіночого крику:
— Рятуйте! Рятуйте!
То був голос Ганночки. В ньому бриніли розпука та жах,
Був уже пізній ранок, сонце щедро поливало своїм золотом буйну зелень Вовчого яру. Що ж там могло трапитись?
Добраня схопив меча і притьмом кинувся з-за стогу на подвір'я.
Те, що він побачив, страшенно вразило й обурило його.
На дорозі, біля броду через рівчак, стояла велика монгольська гарба, наповнена всіляким добром — лантухами з зерном, вичиненими шкурами хутряних звірів та домашнім скарбом. Четверо монголів порядкували в дворі: один за налигача тягнув до воріт корову, а другий — Ганночку, що, відбиваючись, кричала “рятуйте!”. А ще двоє з шаблями наголо насідали на Кузьму, який відбивався від них кочергою, але поволі задкував до землянки, з дверей якої визирали перелякані діти.
До Ганночки було найближче, і Добриня метнувся туди — сторчма всадив меча в спину нападникові. Той випустив з рук здобич і з глухим стогоном завалився набік.
Тут же тонко свиснули три стріли — і кожна знайшла свою жертву. Всі чотири степові розбійники так і не зрозуміли, звідки звалилася на них біда, полягли, мов підкошена трава.
Все це трапилося так швидко і так несподівано, що й Добриня зі своїми товаришами, і Кузьма з Ганночкою застигли, вражені, там, де стояли, і спантеличено, розгублено дивилися на діло рук своїх — на полеглих чужинців.
До них із сусідніх дворів бігли люди. Теж завмирали у страсі великому.
Що ж тепер буде? Якась жінка почала хлипати, голосити.
Першим опам'ятався Добриня.
— Годі! Не голосіть! — гримнув. — За нашими людьми ніхто з них не голосив, зате вбивали і старого, і малого! Тож туди їм і дорога!.. А тепер слухайте, що я скажу! Трупи відтягніть у глибину яру і закопайте поглибше, щоб звірі не розрили. Коней, якщо не тавровані, можете забрати собі — пустіть на пасовисько. А гарбу порубайте і спаліть, щоб і сліду не залишилося! І останнє — ви нікого не бачили, нічого не чули і нічого не знаєте! Второпали?
— Та вже ж! — закивали головами чоловіки.— Ми нічого не бачили й нічого не знаємо! Будь певен, Добрине, не підведемо!
— От і гаразд. А тепер — за роботу! Зробіть так, як я сказав! — І він повернувся до сестри та до зятя.— А нам — пора в дорогу! Час!
Ганночка заплакала, припала йому до грудей.
— Спасибі, братику, що приїхав і порятував нас. Бо Кузьму убили б нехристи, а мене забрали б! Як би тоді жили наші маленькі Добрики?
Добриня приголубив її, погладив по косах.
— Бережи їх, сестронько! Хай ростуть — на них уся наша надія! Для них будемо жити! Може, хоч зони або їхні нащадки спекаються того ярма, що доля наклала на нас... Прощай! Я загляну незабаром! — І гукнув челяді: — Сідлайте, хлопці, коней! Та міцніше

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери