Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

скнарість поділили могутню країну на князівства, уділи, вотчини, не дозволили купно стати проти страшного ворога і призвели всіх до загибелі.
Поволі збігали верстви. Поки їхали до Лисівки, Добриня розповів і про свої митарства, про те, що поневолені не миряться зі своїм рабським станом, а створюють загони баримтачів і то тут, то там скубуть завойовників.
Очі у хлопців загорілися.
— От би і нам так! — вигукнув Кирик.— Поскубти поганих!
Добриня розповів про загибель загону хана Бачмана.
— Ну й що! — не погодився Кирик.— Треба бути обачливішими! Нападати таємно, з засади! Обминати крупні загони! І головне — розумно замітати сліди! Ну, а якщо вже смерть, то щоб не даремна!
Коли сонце звернуло з обіду, показалася Лисівка. Добриня глянув — і охнув. На місці святої обителі — купи золи, порослі бур'янами. Ні церкви, ні монастирських келій — все згоріло дотла!
— Оце моє село! — глухо промовив Добриня і рушив греблею до нього.
Біля Рокитного озера знайшов свій город, купу перетлілої золи на ньому, де стояла рідна хатина, сплигнув з коня і став посеред колишнього двору на коліна. Витер сльози, перехрестився.
Довго стояв, похиливши голову, аж поки Кирик сіпнув за рукав.
— Їдьмо, боярине! Чим тут зарадиш і кому?
Поїхали прямо на захід сонця, до Вовчого яру, де, як казав воєвода, поселилися ті, хто врятувався в судний день Калинового Кута.
Знову попереду їхав Добриня. Вовчий яр він знав з дитинства. Могутній, широко розгалужений, особливо у верхів'ї, порослий лісом, він манив дітей таємничістю, рясними полуницями та горіхами, воркітливим струмком, що жебонів у густих заростях берегового зела. Тут водилися дикі кози, олені, лосі, борсуки та вовки, від яких і назву дістав. Хлопчаки відчували страх перед тими небезпеками, що таїлися в його темних проваллях та ізворах, але цікавість перемагала і вела їх все далі в його незвідані глибини.
Тому Добриня й не здивувався, коли почув, що його земляки ховалися від ворогів саме там, в диких урвищах Вовчого яру, і поселилися в ньому після відходу завойовників.
І тут у Добрині раптом лунко забухало серце: прямо перед ним, понад рівчаком, ішла молодиця в довгій білій сорочці, перев'язаній у стані шнурком. Через плече — коромисло, на коромислі — дерев'яні цеберця з водою, в якій хлюпосталися сонячні зайчики.
Ганночка!
Він її впізнав відразу. Крикнув:
— Сестронько! Ганночко!
Молодиця зупинилася, глянула на вершника, що мчав узвозом з гори. Потім зойкнула, змахнула руками. Коромисло з цеберцями полетіло додолу.
— Добрику! Братоньку-у! — і, мов біла чайка, метнулася назустріч.
Говорити вони не могли. І радість, і біль заткнули їм горло. Дивилися одне на одного, обнімалися, усміхалися, а в очах каламутилися, сивіли сльози. Під'їхали челядники.
— Це моя сестра,— коротко пояснив їм Добриня, а їй: — А це мої товариші.
— То ходімо ж до нас,— поспішила Ганночка.— Там Кузьма... Там діти...
І вона показала на обійстя, що приліпилося тут же, під горою, при дорозі. Було воно обнесене плотом. З-під гори, врізана в неї наполовину, визирала одним віконцем напівземлянка, вкрита дерном. Таким же був ї хлів для худоби. Внизу, на бережині, стояло два стіжки сіна.
Убогі будівлі. Убоге господарство, змайстроване нашвидкуруч, аби був якийсь захисток на зиму. Посеред двору, над багаттям, у великому череп'яному горшку булькало якесь вариво. Кузьма помішував його довгою дерев'яною кописткою, а біля його ніг вепсталося двійко малят-безштаньків. Третє маля, зовсім немовля, попискувало в лозовій колисці, що висіла на вервечках під грушею-дичкою.
Побачивши Добриню, що в супроводі Ганиочки заходив до двору, Кузьма кинув копистку і широко розставив руки.
— Добрине! Брате! Живий!
Він був великий, чорний, лахматий, мов ведмідь. На галові не чуб, а справжнє вороняче гніздо, І голос його гучний рокотав на всю долину, і сила в нього була ведмежа — її відразу відчув Добриня, як тільки Кузьмині руки торкнулися його пліч.
Вони почоломкалися тричі — навхрест.
І перший рушив до вогню.
Хлоп'ята сторожко зирили спідлоба на чужинців.
Добриня присів перед старшим, притягнув до себе.
Миланин! Василів!
— Ти впізнав мене, Добрику?
— Впізнав,— тихо відповіло хлоп'я.
— А хто ж я?
— Вуйко Доблиня!
— А маму ж твою як звати?
— Ганночкою,— ще тихше відповів хлопчик. Вражений Добриня глянув на сестру. Та приклала пальця до вуст, а вголос сказала:
— Так краще. Щоб усі рівні були! Виростуть однакові, мов брати!
— Боже, коли б вона, бідна, знала, що її синок живий! Яка б рада була! Яка щаслива! — прошепотів Добриня.
Тепер стрепенулася Ганночка.
— То вона жива?
— Жива. В неволі. Має там сім'ю, дитину. А за цим тужить-тужить!..
— Бідна, бідна!..— схлипнула Ганночка.— Яка доля!
— А як же ти

Останні події

11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»
25.02.2025|10:53
Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
25.02.2025|10:48
Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»


Партнери