Електронна бібліотека/Проза
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
сук. Підскочив, ухопився — відламав.
І тут же гірко посміхнувся: сук дійсно важкий, замашний, та чого він вартий супроти тисячного загону хана Менту? От уже справді — потопаючий хапається за
соломину!
Він поспішив на край обриву, але щойно порівнявся з Янкою, як із-за бур'яну виткнулася Жадігерова голова. Потім Жадігер висунувся вище, в руках тримав лука з накладеною стрілою.
Їх розділяло якихось десять кроків, їхні погляди зустрілися.
З несподіванки Добриня зупинився, мимовільно лівою рукою обняв Янку, а правою щосили стиснув свій недолугий сук. Що він проти лука?
Мовчанка тривала довго. Так довго, що Добриня встиг пригадати все своє життя — і Калиновий Кут, і половецьку неволю, і Київ, і монгольську неволю. Все це промайнуло в голові, пропливло перед очима, як сон, як видіння. ї весь цей час він не спускав очей з Жадігера, плоске, вилицювате обличчя якого було застиглим і холодним. Тільки в розкосих чорних очах щось ворушилося: мов загоралося і тут же пригасало. Жадігер поперемінне зиркав то на Добриню, то на Янку, то на немовля, що, випинаючись; ссало грудь. Що він думав при цьому? Якими вони йому видалися? Наляканими? Зацькованими? Приреченими? Чи пригадалося, як Добриня вирятував його з холодної ополонки, коли донська вода затягувала його під лід?
Мовчанка затягнулася. Нарешті знизу долинув нетерплячий голос Менгу:
— Ну, що там? Є хто?
Жадігер розширив очі, мов попереджував Добриню, щоб мовчав, а потім кинув ханові коротко і твердо:
— Тут нікого немає, каане! Зовсім нікого немає!
Менгу сердито гримнув:
— То чого ж там стовбичиш? Злазь! Поки вітер не нагнав води у протоку, будемо переправлятися на материк!
Жадігерова голова зникла. Добриня з Янкою перезирнулись. Смертельний жах скував їхні вуста.
— Хто то був? Чому він не стріляв? — нарешті прошепотіла Янка.
Тамуючи дрібний дріж у всьому тілі, що бив, мов пропасниця, Добриня так же тихо відповів:
— Ти не впізнала? То був Жадігер. В його душі прокинулась совість! Щось людське засвітилося в його погляді.
Лише над вечір, коли все військо хана Менгу переправилося з острова на материк і пішло по берегу Ітилю на південь, вони спустилися зі шпиля. Тут, унизу, повсюди лежали заюшені кров'ю баримтачі. Постріляні, порубані, з розтрощеними головами.
— Боже, який жах! — простогнала Янка.— Який жах! Усі загинули!
Добриня вивів її на берег, подалі від страшного видовища, помостив кожуха.
— Посидь тут. А я скоро вернуся.
Він сподівався, що нукери, поспішаючи, не все підібрали на полі бою. І не помилився. У заростях знайшов лука і кілька десятків стріл, під одним з убитих — шаблю, яку той, падаючи, прикрив своїм тілом. Та найбільшою радістю була несподівана зустріч на протилежному боці острова з трійцею коней. Вони мирно паслися на зеленій бережині.
— Кось-кось-кось! — простягнув до них руки.— Кось-кось!
Коні попіднімали голови, нашорошили вуха, довірливо рушили на той поклик. Всі вони були осідлані, з саквами на крупах.
— Дорогі мої! — гладив їхні гриви Добриня.— Соколики мої! Як же ви не потрапили на очі тим супостатам? Як вас не знайшли? Тепер ви так станете нам у пригоді! Рятівники наші!
Він вивів коней на берег, посадив Янку з Дмитриком у сідло, сам скочив на коня і, тримаючи в руках три поводи, вступив у воду.
— Ну, з Богом! Тепер — додому!
10
Два місяці мандрували вони від Волги до Дніпра, їхали манівцями, обминали биті шляхи, на яких можна було зустрітися з монгольськими військовими загонами, уникали зустрічі з пастухами.
Лише тоді, коли переконувалися, що отару чи табун коней пасе одинокий старий чабан, під'їздили до нього і просили їсти. І жоден з них не відмовив їм.
На Дону Добриня за коня виміняв кобилицю, що ожеребилася навесні, і відтоді Дмитрик щодня був з молоком.
Харчувалися переважно дичиною і рибою, якою аж кишіли довколишні степи, гаї, байраки, ріки та озера. Незаймані, нелякані качки, гуси, лебеді підпускали до себе на відстань десяти кроків, особливо на воді, і ставали легкою здобиччю для Добрині. А рибу ловив він вершею, яку сплів з лози, за ніч у неї набивалося карасів, линів та сомів стільки, що частину їх доводилося викидати назад у річку чи в озеро.
Лише на броді через Дніпро, біля Зарубинець, смерть несподівано знову війнула на них чорним крилом. Не встигли вони вийти з води, як на березі виросло кілька вершників.
— Стійте! Хто такі! Звідки і куди прямуєте?
Це був караул, що сторожував переправу,— десяток молодих бистрооких джигітів. Вони стягнули Добриню з коня, відібрали шаблю та лука.
— Чому зі зброєю?
Добриня напружив усі свої сили, щоб не проявити хвилювання. Розумів, що відповіді його повинні бути правдоподібні. Невпопад мовлене слово могло занапастити їх. Думки набігали одна на одну.
— Ми їдемо з Бату-сарая в Білгород,— Добриня не
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»