Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
доньку боярина Іллі. Як таке забути? А ще ж хочеться випустити з хизарів наших товаришів. Хто захоче тікати — нехай тікає. Може, комусь пощастить урятуватися...
Бачман прояснів на лиці.
— Молодець! А я думав, ти хочеш покинути нас.
— Готуюся. Прийде час — покину. Тягне додому. Особливо — Янку... Та й нелегко їй, бідній, тут з дитиною.
— А там хто її жде?
— Більше всього, що ніхто. Але все ж — батьківщина, свої люди. Гадаю, не всіх же Батий винищив...
— А мені й тікати нікуди,— сумно похилив голову Бачман.— Голий степ залишився. Із родичів хто в землі лежить, хто травою проріс непохований, а хто в неволі знемагає... Пропало моє плем'я кипчацьке, навіки пропало... За це мщу і мститиму, поки й житиму!
Добриня обняв його.
— Я з тобою, Бачманеї У мене теж душа палає помстою!
Але минуло ще два тижні, перш ніж Бачман вирішив виступати. Лише наприкінці травня, діждавшись, коли місяць зник з небесного овиду і ночі стали темні, він у коші залишив тих декілько жінок, що прижилися в загоні, та двох підстаркуватих баримтачів і зі сходом сонця вирушив у путь.
Поки виходили з лісу, їхали вдень, а далі, в степу, де на пишних травах нагулювали весняний жир табуни коней, череди худоби та отари овець, яких доглядали чабани, тільки вночі. Бачман боявся, щоб хтось не доскочив до Бату-сарая раніш за нього і не попередив монголів про напад баримтачів. Усіх, хто траплявся по дорозі, знищував без жалю.
На четвертий день підійшли до Бату-сарая. До вечора пересиділи в густих заростях на березі степового озера, пасли коней, гризли суху бастарму та в'ялену рибу, відпочивали. А коли стемніло, Бачман сказав:
— В Бату-сарай від'їдемо тихо — без шуму і галасу. Кутуз із своїм десятком поверне до хизарів, зніме сторожу і випустить на волю наших братів по нещастю — боголів. Качир-укуле з першою півсотнею погромить майдан-хан. Ти, Добрине, сам знаєш, де шукати свого ворога. Даю тобі на допомогу п'ятьох джигітів. А я з другою півсотнею спробую пробитися до становища хана Менгу... Бийте і паліть! Не милуйте нікого! Чим більше грому-погрому, чим більше галасу і крику, вогню і крові, тим більше страху наженемо на ворога! За цим ми і їхали... У бій з військом Батия не вв'язуватись! Головне — пополохати бузувірів і без втрат повернутися назад. Відступати будемо окремими загонами — по десятку, по півдесятка. Відступати різними шляхами, щоб збити переслідувачів зі сліду. По дорозі хапайте з табунів свіжих коней і мчіть додому якомога швидше!.. А тепер — у путь! І хай вам щастить!
До самого міста їхали поволі. Поодинокі подорожні у темряві приймали їх за ханський військовий загін і не звертали на нього ніякої уваги.
Але при в'їзді дорогу їм перегородив караул — десяток нукерів.
— Гар-гар! Хто такі?
— Рубайіте їх — і вперед! — гукнув Бачман.
В нічній темряві гостро блиснули криві шаблі — хтось охнув, хтось крикнув, хтось упав у дорожню пилюку. Двоє кинулись до хатини-мазанки — підперли зсередини двері. До них не стали добиватися, а вдарили коней — чвалом помчали по безлюдних вулицях заснулого міста.
Біля майдан-хану розділилися. Кожен загін повернув у свій бік.
Хоча ніч була безмісячна, але зорі густо висіялися на голубому небі, і Добриня безпомилково знайшов шлях до пригірка, на якому одиноке бовваніла Доманова юрта. Там зупинилися.
— Жінок і дітей не чіпати — мені потрібен лише господар,— попередив Добриня.— 3 ним я хотів би побалакати наодинці!
Він шарпнув полог юрти і гукнув у темний отвір:
— Домане, виходь!
Зсередини почувся стривожений голос:
— Хто там?
— Виходь — це не надовго! Сім'я хай спить, а ми перекинемося кількома словами!
Доман запідозрив шось лихе. Чи то голос видався йому знайомим, чи серце завіщувало небезпеку, але він раптом схопив шаблю, пропоров гострили лезом задню стінку юрти і вискочив у ніч. На його нещастя, на високому пригірку ніде було сховатися: на тлі зоряного неба яскраво вимальовувалася його темна достать.
— Він там! Він тікає! — скрикнули джигіти.
Добриня кинувся услід за ним. Та тут же почув, як над його вухом щось тонко цьвохнуло. Доман враз спіткнувся, замахав руками і вдав лицем у землю.
Добриня підбіг до нього. Доман лежав непорушно — в його спині стирчала довга монгольська стріла, випущена вправною рукою половця-баримтачі.
— Ах, шкода! — забідкався Добриня.— Вбили ви його, хлопці! А я ж так хотів з ним по душах поговорити!
— То, може, увесь виводок прикінчити?
— Ні, ні, не треба! Чим завинили жінки та діти? Ми своє зробили, а тепер — гайда звідси! — І Добриня скочив на коня.— За мною!
Тим часом Бату-сарай закипів, завирував. Раптовий і нежданий напад баримтачів, що з громом мчали вулицями і зносили голови тим, хто зустрічався на шляху, розбудив усе місто. Пролунали розпачливі крики, спалахнули пожежі, розривалися від гавкоту собаки.
Добриня з
Останні події
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"