Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

його на свій лад? Хіба б наша громадськість так глибоко шанувала пам'ять цього філософа-демократа, хіба б стільки писалося про нього в газетах, коли б він допускався в своїй творчості ідейних помилок, оспівуючи індивідуалізм? Такі сумніви давно мучили мене. Нарешті зібрався з часом і переглянув двотомник Григорія Сковороди.
Годі й казати, що Загатний суб'єктивно навизбирував цитат, які б виправдали його поведінку в Терехівці. А ось і явна дезінформація мас, незнайомих з творчістю видатного українського філософа-просвітителя. Згадаймо нещодавно наведені Іваном слова: “Сміюся з людської глупоти...” Радий повідомити читачів, що з боку Івана Кириловича це свідомий наклеп. Таких слів у Сковороди немає і бути не може. Є слова: “Сміюся з людської глупоти, її ж оплакую”. Помітили основну відмінність у ставленні до мас?)
Іван жадібно ковтав дим, ніби це була його остання затяжка перед смертю. Ходив з кутка в куток, перечеплюючись об килим, і довготелеса тінь його тривожно метлялась по заквітчаних трафаретами стінах. (Ще зобов'язаний пояснити, чому в цій сцені не чути Людмилиного голосу. По-перше, в її щоденнику занотовано лише Іванові слова, і я не хотів іти проти власних переконань. Головне ж — Люда запевняє, що того вечора відбулась кількома банальними, незначущими фразами, аби лише підтримати розмову. Загатний промовляв за двох...)
— Дальтонік нездатний розрізнити колір, увесь світ бачиться йому сірим, так само посередність, натовп ніколи не помітить і не оцінить справжнього духу, інтелекту. Лише офіційне визнання, зовнішній успіх переконує масу: перед нею щось вище за її розуміння і перед цим вищим, незрозумілим треба схилитись. Тоді натовп підкине вгору шапки й загорлає: “Слава генію!” Плювать мені на їхнє схиляння, я тільки хочу довести, вселити в їхні дубові голови, що я інший, не такий, як вони, й маю право ходити, по терехівському Хрещатику з руками за спиною...
(Аби ви трохи перепочили від Іванових теоретизувань, розповім цей справді кумедний випадок. Десь за тиждень по приїзді до Терехівки Загатний прошкував на роботу з руками за спиною та замислено схиленою головою. Раптом його наздоганяє завідувач ощадної каси, що пописував до газети про вклади трудящих і частенько бував у редакції, запанібрата бацає по плечу, вітається. І між ними відбувається такий діалог:
—.Наче господар вулиці ходиш—з руками за спиною.
— А ви хіба переконані, що я не господар вулиці?
— От гуморист! Ще ж ти не голова райвиконкому...
Повернувшись до редакції, Іван Кирилович довго плювався й відтоді ходив на роботу лише з руками за спиною).
— Доки я не животів у цьому болоті, в мене було до лиха бажань і замало конкретності. Терехівські міщани допомогли мені віднайти самого себе. Тільки творчість врятує мене з їхніх чіпких рук. Я пожертвував молодістю, щоб піднестися духом над шикованими .рядами посередностей. Ви бачите, в тридцять років я наполовину сивий. Я пожертвую всім життям, аби довести їм, що вартий більшого, ніж вони вважають. Мистецтво потребує жертв — у цих банальних словах велика, хоч і сумна істина...
Схвильований власною промовою, Іван Кирилович з силою пригасив у попільничці недокурок і похапцем закурив другу сигарету. Пальці його тремтіли…
— Все моє майбутнє життя — це повільний шлях на Голгофу. Я не можу й не хочу жертвувати вами. На Голгофу ідуть у самотині.
Він стояв на сріблястому тлі розчиненого вікна — була місячна ніч. Руки глибоко в кишенях, голова конвульсійно відкинута назад, очі заплющені. Наставала вирішальна хвилина. Загатний відчув, як пульсує у ниючих скронях кров.
— Ви, Людо, жива істота. Вам потрібні сім'я, затишок, спокій. Я не можу нічого з того дати вам. Я не маю права розмінюватись. Якщо це станеться, я зненавиджу і себе, і вас... Вибачте мені. І :спасибі, що ви є... що ви були в моєму житті... Прощавайте...
Чи не правда — кінець сповіді сентиментальний? Іван прохопився в ресторані, що він плакав, коли прощався з Людою. А може, навмисне пробалакався. Люда про сльози не згадувала. Але в її щоденнику той вечір описано дуже детально. Особливо глибоко запав їй у душу, вразив більше, ніж увесь Іванів монолог, один його рух. Загатний узяв дівочу руку, схилився низько над столом і поцілував її. Тоді різко повернувся, кинув на плече пильовик і хутко вийшов з кімнати. Його пониклі плечі жалобно пропливли під вікнами й розтанули в ночі.
Тепер я наважусь змалювати сцену, глядачем якої була лише одна людина, і перевірити її свідчення неможливо. Обстоюючи вірогідність ситуації, спираючись на своє глибоке порівняно з іншими колегами знання Іванового характеру. Епізод цей викличе багато заперечень і в читачів, і в критиків. Гадаю, що який-небудь наполоханий редактор заміриться й перекреслити його. Справді, згадка про бога в наш атеїстичний вік звучить не зовсім ідейно. Але тут я не можу жертвувати життєвою правдою. До того ж нижче я поясню, що це був за бог і які він мав стосунки з Іваном. А поки що лише малюнок. Я

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери