
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
гаразд! – лінкором патрулював я води Людиного моря її спантеличеної уяви. - Ну, хто ж, як не ти, рідна мати, знає ще свого Мішу? Та любві в театрі йому вистачить тепер, як мінімум, до пенсії – причому не до моєї, а до собственно Мішіної ж!
- Усе, люба сестричко: це був очевидний, хоч і неймовірний жизнєнний пік мого плємянніка! - не вгавав я, помітивши, що патруль мого серця якось не дуже діє. – Капець, мої капіци! Ваш Міша нарешті перейшов рубікон! Треба любов? Була любов. І хвате вже любові! Скільки ж можна її, в кінці кінців!
- Скільки можна мені, врешті-решт, дивитися на ці сльози! – говорив я вже, лежачи вже в кріслі і майже знемагаючи від свого словесного безсилля. - Йому з Певною Особою вже більше нічого не світить. І навіть, якби світило, Люд, ти ж Мішину іродову душу знаєш – він, хоч би й запекло, - а й пальцем об палець не вдарить! Міша, ти чув, що я говорив твоїй матері? До речі, плємяш, ти фотографію своєї зазноби, сподіваюся, вже викинув у парашу? Ні? Як, Міша? Я прошу тебе, як дядя: себе не жалієш, пощадив би хоч мамку!!!
Але все було марно: образ Гдабони, предполажитєльно, продовжував своє істнованнє в віртуальному духовному житті Покахонтеса.
Стався якось навіть іще один натяк на крутий любовний «зальот» у виконанні Поко: Міша хотів-було сходити за Андріївський узвіз, до художників, аби замовити полотно знаменитої Певної Особи – шоб на всю стіну. Поки що ця ідея, як зуби в голод, залишилася в шухляді. Хтозна, що він почув від художників, але достеменно відомо, що щось важливе. Але, думаю, навряд чи є щось важливіше в житті від фінансової неспроможності потягти проект.
Та доки зловісна тінь невістки (а Люда, попри всякі закони логіки, вперто чомусь вважала Гдабонку невісткою) шугала десь там над Троєщиною, серце Люди, хоч-не-хоч, теліпалося з потроєною силою. Наче це не Покахонтес, а вона мала щось вирішувати, думати, відчувати і, в разі, коли нещастя шлюбу таки не уникнути, жити і спати з нею в одному ліжку.
Спасіння, проте, прийшло зовсім не звідти, звідки ми його очікували. Якось, приїхавши до Києва, я застав свою сестру в такому доброму гуморі, в якому я бачив її хіба на старих фотознімках, де Люду приймали в піонери, а однокласник-красень Ігорьок, тискав її невидимо для всіх, крім, як виявилося, фотокамери, за груди. Щастям, яке великим благословенням зійшло на Київ загалом і на родину Капіц зокрема, була звістка про те, що Гдабончина сестра, Сларуна Махстель, вийшла заміж за москвича, і перетягнула на пмж туди ж і свою рідну сестру.
14. Родзинки летять на Марс
Власне кажучи, найдивнішим було те, що щастям світилося і обличчя мого Покахонтеса: оскільки його кохання змінило прописку, всілякі моральні зобов’язання добиватися Гдабончиної руки і серця шляхом зітхань біля її портрету у власній келії відійшли, логічно, тимчасово на якийсь задній план, вивільнивши сансари його й так не бідуючої в казематах людської свободи: їсти-пити, просто-жити.
Племінник уже було думав розправити свої орлині крила і зажити тим життям, в якому 33 роки, до стрічі зі Махстель, він почувався, як риба в воді, але, як я вже натякнув-був, відбулися деякі події, які змусили його палку душу засумувати вже в іншому напрямку.
Треба сказати, що, як і більшість нашого щасливого вкраїнського люду, до таких речей, як політика, Покахонтес ставився цілком індеферентно – більше того, у цьому відношенні він міг би не тільки дати фори добрим кільканадцятьом мільйонам своїх співвітчизників, а й, якби все-таки вистачило в мого геніального племінника хоча б його ж таки сили апатії на створення нової релігії, через уже б дуже короткий час був би він гуру секти ідіотес в староафінському значенні цього слова – повних тобто ігнорантів всякої політики як такої – не тільки в Україні, а й, певно, в усьому світі.
Годі казати про те, що ні один двірник чи вчителька з ні одної виборчої комісії при міліцейському навіть освідченні (най би навіть з гробів повставали енкаведісти і робили над ними муштру, аби вибити подібні дані!) не могли б не те, що впізнати на фотокартці Покахонтеса, але той, хто дав би в суді чи зробив таке свідчення – що Покахонтес хоч раз вкинув хоч якогось виборчого бюлетеня хоч би навіть і в сміттєвий кошик - був би однозначно визнаний за неправдомовця і справедливо покараний в установленому судами порядку.
Ні, не ходив Покахонтес ні на одні вибори і не піде! Скажу більше: до честі Покахонтеса, під час тих палких батьківських кухонних балачок щодо того, куди ж котиться Україна з ТАКИМ УРЯДОМ чи ТАКИМ ПРЕЗИДЕНТОМ, глибше занурившись у подробиці сиру, змащеного сметаною і рясно посипаного родзинками, Поко завжди намагався якомога швидше закінчити свою трапезу, аби негайно вирушити у власну кімнату: благо, справ у нього там завжди вистачало. Приміром, обміркувати на самоті, чи не загрожують усі ці події, які, мабуть, раз батьки про них балакають, таки відбуваються, його власному благополуччю.
Пожалуй, Покахонтес є єдиною людиною в нашій державі, яка жодного разу не согрішила словесно
Останні події
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям