
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
віртуальне житло – їй постійно доводилося платити тим, що слугує решті для життя, а не для повільного вбивання себе недоїданням й авітамінозом, власним потом і кров’ю) в нинішньому двадцятичотирирічному стані свого скорого знайомства Покахонтеса з нею на його іменинах Гдабона почувалася часами восьмидесятирічною старухою – без бажань, перспектив і сил; і єдиною мрією її в цьому чортовому колесі випробування цим світом були слова прабабці Катерини, які іноді висвітлювалися на дисплеї її внутрішнього вуха: «Поховайте мене швидше! Поховайте живцем прямо тут, посеред хати: я не в силах більше жити».
Побачивши іменинника, і, на відміну від нього, признавши в ньому знайомця зі свого догвалтівного минулого, Гдабона почала очікувати, доки вечірка закінчиться. У принципі, тамадувала на застіллі переважно мама «винуватця торжеств» Людмила. Сам же Міша за вечір двічі розповів про якісь розкопки в Єгипті, в принципі, вразивши присутніх і глибиною думки, і гостротою аналізу, і реактивністю розуму, здатного водночас і до абсурдних і до правильних висновків (цієї миті Гдабона навіть простила йому свої, тепер уже штучні, передні зуби), сказав кілька справді теплих слів про маму в контексті свого дня народження – і на цьому все.
З простодушністю якого-небудь фараона, Покахонтес того вечора не звернув уваги ні на одного з підданих своїх іменин: винятків не було зроблено ні чоловікам, ні жінкам. Хтось із присутніх випадково клацнув мильницею фотоляпавки якраз у ту мить, коли Гдабона гидливо намагалася перебороти себе і вдавала, що смакує Людину, щойно розпіарену Покахонтесом, смажену капусту. За нещасливим збігом обставин у кадр попав і Покахонтес. Прощаючись, Міша, точніше, його мама, яка, радше перестраховуючись, аби убезпечитися в разі зникнення якихось із цінних речей не багато, але зі смаком (на яке здатне тільки наше східноукраїнське інфантильне міщанство) увібраної квартири в центрі міста, дякуючи за візит, взяла у кожного з присутніх номер телефона.
Коли ж через кілька місяців ввечорі Гдабона підняла слухавку і приклала до вуха, то вона здивувалася, вперше в своєму житті - відтоді, як стала дорослою – голос на тому кінці дроту належав людині, для якої, як вона збагнула наприкінці ще свого музейного стажування в неї, усе людське було, здається, чуже в принципі. (Ще тоді, після вибитих зубів, холодного зимового вечора, ридаючи на східцях музею, Гдабоночка зробила припущення, що якби в роки війни правою рукою Гітлера був Міша Капіца, то міру реально настав би капець).
І хоч як Гдабона Махстель не вирізнялася особливою святістю, однак тієї миті і її охопила така огида, наче не Міша до неї – по телефону, а - змій горинич, та ще й у самому Еденському саді – пішки і підтюпцем - наближається до Єви.
Однак, те, що вона почула далі, змусіло її засумніватися в тому, що життьові акценти і судження про оточуючих людей нею в цілому розставлені правильно: мій любий Покахонтес задав запитання, яке навіть саму царицю Клеопатру (якби вона знала, хто і що таке отой Покахонтес) «сразіло б» наповал самою своєю інтригою. Покахонтес запитував, чи не хоче ВОНА піти з НИМ в Київську оперу: йде саме «Хованщина», а в опері (як і десь інде з подібних, у часи наших прапрапрабабусь пошлих закладів) він зроду ще не був.
Хм, залп лівого борту міноносця «Покахонтес» був таким сильним, що одеса Гдабонячого серця була дощенту зруйнована, і на відбудову мали піти всі повоєнні роки людської старості.
11. Що ховалося під вкривалом терри інкогніти?
Статус Махстель, будь-якої хвилі, де б ми її не застали – статус крижаної людської самоти, яким може бути уквітчаний невидимий паспорт більшості з людей нашої епохи - дурних і розумних, гультяїв і пуритан, одружених і холостяків, легких на підйом, коли треба провести дівчину до трамвая (або навпаки - написати есемеску хорому хлопцю до лікарні, куди його завалили «бики» тільки за один погляд у твій бік, моя кохана, з глибини останньої парти, на прикінцевому уроці перед останнім дзвоником), чи - противотанкових в своїх відчуттях і знанні правил суспільного етикету покахонтів.
Самотність, що виринула німецьким підводним човном з глибини пошуків людського щастя (в повних свобід глибинах терр інкогніт від усіляких обмежень починаючи ще з епохи мадам Боварі), на відміну від фашистів, перемогла у третій світовій війні за людські душі. Відтак у нинішньому віці саме вона – омріяна розпусною і безжалісною до себе та і до всіх решти інтелігенцією, саме вона, люба самотність, ставши для наркоманів власного честолюбства дороговказом різдвяної зорі нью ейдж, втопила всю решту сучасного світу в крижаному, а тому геть без запаху лайні приреченості на одинокість.
Вона стала вироком без вироку, правилом без правила для всіх – в тому числі для тих ніжних створінь, які прийнято колись було називати плебсом, і який, проте, правив у нас сімдесят літ із горішком із успіхом патриціїв, - породжуючи і породивши в особі нинішніх кланів і банкетів жалюгідні подоби розквіту цивілізацій, крижану смерть від ЛЕДІ
Останні події
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям