Електронна бібліотека/Проза

LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Михиного спутника.
Тот коротко хохотнул и хлопнул Миху по плечу: садись, мол, парень, не на приеме. Миха немедленно упал под окно напротив дедушки.
– Принимай подкрепление, Гнатович. – сказал мужик, разливая водку по стопкам.
– Що це за один, Тарасе? – спросил Гнатович.
– Пока не знаю. Думаю, после первой разберемся, – жизнерадостно ответил мужик, шаря по столу. – Еда-то осталась еще? Где «Завтрак туриста», где карп в томатном соусе? Уже все попрятал? Доставай. Давай хлеб порежу.
– Та він вже різаный, – проворчал Гнатович, шурша целлофановыми кульками. – Ты ба, засмыкався, як воша на пательні...
– Домой едем, – сообщил Михе мужик, торопливо вскрывая консервную банку. – Из командировки.
– А-а, – неопределенно протянул Миха, с трудом сглатывая слюну. – Но вы, того, мужики...
– Чего?
– Может, не надо?
– Чего не надо? – раскладывая на столике помидоры, спросил мужик.
– Ну... неудобно. Кто я вам такой?..
– Ты краще, той, хлопче, – перебил его Гнатович,– якщо вже рота розкрив, то закинь туды коропа, чи що... І тобі приємно, і в нас вуха не болітимуть...
Набив рот карпом в томатном соусе, Миха почувствовал, что ничего более вкусного в жизни своей не ел.
– Мы паркетчики, – объяснял мужик, пододвигая поближе к Михе разные вкусности. – Работали в одном министерстве, теперь домой едем...
– А-а, – тянул Миха, не переставая ожесточенно работать челюстями.
– Знаешь, пахали с утра до вечера две недели как негры...
– А-а...
– А дома жены, дети... Кормить-то надо...
– А-а...
– Это все Гнатович меня научил... Таких мастеров больше нету, ей-богу...
Потом они выпили раз, другой. («Как зовут-то тебя? Миша?! Будь здоров, Миша!») Потом Гнатович достал еще бутылку. Речь Тараса текла плавно и неспешно, изредка прерываясь язвительными замечаниями Гнатовича.
После очередной порции Тарас внимательно посмотрел на Миху и сказал:
– А ты?
– Я... – Миха попытался сосредоточиться. – А что я? – тело было ватным, глаза слипались. Водка здорово ударила в голову.
– Ты – кто? Куда едешь?.. Если не секрет, конечно...
– Кто? Да, наверное, никто... – пробормотал Миха и, подумав, добавил: – Распиздяй, вот кто... А еду... Для начала в Рыбницу, а там – как Бог даст...
– В Рыбницу? – изумился Тарас. – Так это ж Приднестровье.
– Точно, – кивнул Миха. – Приднестровье.
– Так там же война!..
– Не может быть, – без тени удивления в голосе произнес Миха.
– Точно война!
– Вот незадача... – он сделал попытку пожать плечами. – А знаешь, это, наверное, к лучшему, что война...
– Постой, как это лучше?...
– Та відчепися ты від хлопця, Тарасе, – остановил напарника Гнатович. – Хіба то твоі справы? Іде та й іде собі...
Автопилот сломался. Михе вдруг ужасно захотелось расплакаться, обнять Тараса за плечи и всё, все ему рассказать... «Проклятая водка...»
Повисло неудобное молчание.
– Ладно, мужики, спасибо вам за все, – пробормотал Миха, героическим усилием отрывая тело от полки. – Пойду я.
– Куда?
– На свое стоячее место...
– Да погоди, куда ты пойдешь, брат! Ты вон на йогах не стоишь...
Миха отрицательно покачал головой.
– Я же заяц, мне там нужно...
– Да у нас в купе два свободных места!..
– А проводница?
– Тарасе, вы б сходылы з хлопцем, трохы потруілыся своімы цигарками... – неожиданно вмешался Гнатович. – А потім повертайтеся. Бо час спаты давно.
– А проводница? – повторил Миха.
– Та я це владнаю, – отмахнулся Гнатович. – Йдіть.
– Ну ладно, идем, – заторопился Тарас. – Идем. Гнатович сам здесь разберется. Они вышли в тамбур и закурили.
– Ты ведь воевать едешь, да? – недоверчиво спросил Тарас, заглядывая Михе в глаза. – И что, в живых людей стрелять будешь? По собственной воле?
– Послушай, Тарас, ты в Бога веришь? – негромко выдавил Миха, не желая говорить, но понимая, что промолчать уже не удастся.
– А то!.. – хмыкнул Тарас. – Я ж не комуняка.
– Так вот, я – мерзкий жидовский ублюдок, понимаешь?.. – грубо отчеканил Миха и покачал головой.
– Я... – он попытался сдержаться, перетерпеть, но не смог.
Все то больное, тяжелое, что носил в себе так давно, неудержимо рвалось наружу.
– Уже больше двух лет у меня ничего и никого нет, понимаешь?.. Я совсем один... – он махнул рукой.
– Вот ты говорил, родители, семья, дети... А я вообще один! Боже, какой шиздец! – он уже кричал. – Я хочу подохнуть, понимаешь?! Сдохнуть, как собака, под забором! Мне осточертел этот мир, осточертела эта жизнь, я ненавижу это все, и себя, ублюдка, у которого не хватает смелости порезать себе вены!.. Боже мой! Господи, ну почему, почему ты держишь меня здесь, в этом млядском теле, что я такое натворил, что ты так наказываешь меня!.. – он дико орал, не слыша себя, не замечая перепуганной физиономии Тараса напротив, обхватив себя руками, он бился головой об

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

19.05.2024|11:47
В Україні видали першу частину з трилогії Соми Морґенштерна
19.05.2024|11:41
«Мій розмір – Чернівці»: у «Видавництві 21» триває передпродаж нової книжки Володимира Килинича
19.05.2024|11:36
Вільні голоси Криму. До друку готують документальну книжку про кримських політв’язнів
17.05.2024|14:06
Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
10.05.2024|18:25
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
07.05.2024|08:27
11-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
03.05.2024|13:07
Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
02.05.2024|06:31
У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
30.04.2024|08:08
100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
27.04.2024|18:07
Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ


Партнери