Електронна бібліотека/Проза
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Михиного спутника.
Тот коротко хохотнул и хлопнул Миху по плечу: садись, мол, парень, не на приеме. Миха немедленно упал под окно напротив дедушки.
– Принимай подкрепление, Гнатович. – сказал мужик, разливая водку по стопкам.
– Що це за один, Тарасе? – спросил Гнатович.
– Пока не знаю. Думаю, после первой разберемся, – жизнерадостно ответил мужик, шаря по столу. – Еда-то осталась еще? Где «Завтрак туриста», где карп в томатном соусе? Уже все попрятал? Доставай. Давай хлеб порежу.
– Та він вже різаный, – проворчал Гнатович, шурша целлофановыми кульками. – Ты ба, засмыкався, як воша на пательні...
– Домой едем, – сообщил Михе мужик, торопливо вскрывая консервную банку. – Из командировки.
– А-а, – неопределенно протянул Миха, с трудом сглатывая слюну. – Но вы, того, мужики...
– Чего?
– Может, не надо?
– Чего не надо? – раскладывая на столике помидоры, спросил мужик.
– Ну... неудобно. Кто я вам такой?..
– Ты краще, той, хлопче, – перебил его Гнатович,– якщо вже рота розкрив, то закинь туды коропа, чи що... І тобі приємно, і в нас вуха не болітимуть...
Набив рот карпом в томатном соусе, Миха почувствовал, что ничего более вкусного в жизни своей не ел.
– Мы паркетчики, – объяснял мужик, пододвигая поближе к Михе разные вкусности. – Работали в одном министерстве, теперь домой едем...
– А-а, – тянул Миха, не переставая ожесточенно работать челюстями.
– Знаешь, пахали с утра до вечера две недели как негры...
– А-а...
– А дома жены, дети... Кормить-то надо...
– А-а...
– Это все Гнатович меня научил... Таких мастеров больше нету, ей-богу...
Потом они выпили раз, другой. («Как зовут-то тебя? Миша?! Будь здоров, Миша!») Потом Гнатович достал еще бутылку. Речь Тараса текла плавно и неспешно, изредка прерываясь язвительными замечаниями Гнатовича.
После очередной порции Тарас внимательно посмотрел на Миху и сказал:
– А ты?
– Я... – Миха попытался сосредоточиться. – А что я? – тело было ватным, глаза слипались. Водка здорово ударила в голову.
– Ты – кто? Куда едешь?.. Если не секрет, конечно...
– Кто? Да, наверное, никто... – пробормотал Миха и, подумав, добавил: – Распиздяй, вот кто... А еду... Для начала в Рыбницу, а там – как Бог даст...
– В Рыбницу? – изумился Тарас. – Так это ж Приднестровье.
– Точно, – кивнул Миха. – Приднестровье.
– Так там же война!..
– Не может быть, – без тени удивления в голосе произнес Миха.
– Точно война!
– Вот незадача... – он сделал попытку пожать плечами. – А знаешь, это, наверное, к лучшему, что война...
– Постой, как это лучше?...
– Та відчепися ты від хлопця, Тарасе, – остановил напарника Гнатович. – Хіба то твоі справы? Іде та й іде собі...
Автопилот сломался. Михе вдруг ужасно захотелось расплакаться, обнять Тараса за плечи и всё, все ему рассказать... «Проклятая водка...»
Повисло неудобное молчание.
– Ладно, мужики, спасибо вам за все, – пробормотал Миха, героическим усилием отрывая тело от полки. – Пойду я.
– Куда?
– На свое стоячее место...
– Да погоди, куда ты пойдешь, брат! Ты вон на йогах не стоишь...
Миха отрицательно покачал головой.
– Я же заяц, мне там нужно...
– Да у нас в купе два свободных места!..
– А проводница?
– Тарасе, вы б сходылы з хлопцем, трохы потруілыся своімы цигарками... – неожиданно вмешался Гнатович. – А потім повертайтеся. Бо час спаты давно.
– А проводница? – повторил Миха.
– Та я це владнаю, – отмахнулся Гнатович. – Йдіть.
– Ну ладно, идем, – заторопился Тарас. – Идем. Гнатович сам здесь разберется. Они вышли в тамбур и закурили.
– Ты ведь воевать едешь, да? – недоверчиво спросил Тарас, заглядывая Михе в глаза. – И что, в живых людей стрелять будешь? По собственной воле?
– Послушай, Тарас, ты в Бога веришь? – негромко выдавил Миха, не желая говорить, но понимая, что промолчать уже не удастся.
– А то!.. – хмыкнул Тарас. – Я ж не комуняка.
– Так вот, я – мерзкий жидовский ублюдок, понимаешь?.. – грубо отчеканил Миха и покачал головой.
– Я... – он попытался сдержаться, перетерпеть, но не смог.
Все то больное, тяжелое, что носил в себе так давно, неудержимо рвалось наружу.
– Уже больше двух лет у меня ничего и никого нет, понимаешь?.. Я совсем один... – он махнул рукой.
– Вот ты говорил, родители, семья, дети... А я вообще один! Боже, какой шиздец! – он уже кричал. – Я хочу подохнуть, понимаешь?! Сдохнуть, как собака, под забором! Мне осточертел этот мир, осточертела эта жизнь, я ненавижу это все, и себя, ублюдка, у которого не хватает смелости порезать себе вены!.. Боже мой! Господи, ну почему, почему ты держишь меня здесь, в этом млядском теле, что я такое натворил, что ты так наказываешь меня!.. – он дико орал, не слыша себя, не замечая перепуганной физиономии Тараса напротив, обхватив себя руками, он бился головой об
Останні події
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків