
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
Розгорнув... Володимир Довбенко. Це написано друкованими літерами в двох місцях товстим, чорним шрифтом. Журнал мені не належить. Він належить нашому молодому священикові, але я забрав його й стрімголов побіг. Мені хотілося скорше зникнути... Трохи далі від вуйта, від ідіотів. Десь заховатися й... Признаюсь. На очах моїх тремтіли справжні сльози. Хай мене Бог скарає, коли кажу неправду: я вже не пам'ятаю, коли плакав, але тепер не видержав.
Потім я перегортав журнал. Стара, зі світової війни картина. Німці вперше пускають трійливі гази. А під нею стаття. На другій сторінці заставка й під нею моє ім'я. Кому б це показати? Батькові, чи матері, чи братові, чи сестрі? Їм всім не скаже це нічого. Це стверджую: я сам! А все-таки дуже тут самотній. У руках моїх моя новела й наказ заплатити тридцять злотих... До всього новий протокол і за ним нова кара... Треба знайти слова, щоб сказати це батькові. А все-таки... Я щасливий... О Боже, як дякую тобі, що я борюсь. Я побіг через сад до копанки стежкою, перестрибнув два рази, туди й назад, через зарослу травою борозну, схватив галузку яблуні й кілька разів поцілував. Вуйта забув зовсім.
Цілу ту ніч я не міг заснути.
День другий. Десятого. Дуже гарний, соняшний ранок і дуже погані події. Вуйт зібрав «сход». Йому прийшла в голову фантазія закрити наш кооператив і читальню. Для того змушував людей підписувати «приговор», що вони не бажають мати в селі такої установи. Пан Рона звернув йому увагу, що це не залежить від підписів, а від суду. Був сердитий, але підписи все-таки збирав. З тієї хмари не буде дощу.
Я був під враженням своєї новели. Показав у читальні Роні. Він мені гратулював. Потім сказав, що хоче мати авторський примірник. Пригадав, що и я не дістав такого примірника. Але завтра йду до Крем'янця й куплю.
...І одинадцятого. Прийшов тільки що з Крем'янця... Швидко занотовую події. Позичив у Сергія два злоти й купив журнали. Два примірники. Роні и собі. Хотів ще Лазякові, але він вже має. Він мені гратулював. Решта людей в книгарні, у «Просвіті», хоч знали, що я молодий автор, не звернули на це уваги. Я на них також не звернув уваги. Зате ціла моя увага скупчена на Лазюкові, Це людина. Решта... Ет, все одно...
Мусив сказати батькові за тридцять злотих і новий протокол. Мовчав, але це для мене було ще гірше, ніж коли б він говорив. Новелу показав також, але... Що може після того вона значити?
Ага! Бачив Ганку. Вона знов у тітки на міщанах. Я показав їй свою новелу. Розібрала моє ім'я і прізвище й не вірила, що то я написав. Зараз біжу до Наталки. Мушу їй також показати. Цікаво, що скаже...».
«І5 травня. Знов подія. Помер о. Клавдій. З цього приводу батько перервав роботу біля хати. Ми всі були на похороні. Сонце, зелень, вінки. Похорон правили кілька священиків. Я спостерігав батька. Він вже давно не був такий особливий. Він любив о. Клавдія. Занотовую кілька своїх похоронних думок.
Признаюся, іноді я переставав вірити в безсмертя душі й позагробове життя. Але перед обличчям небуття не хотілося допустити, що розумне, досконале єство Людина вмирає й на цьому кінець. Це було б мало. Бог не мусив би тоді стільки вкладати в людину.
Увійти в землю й в землю обернутись. Можливо, що раєм є не небо, а земля. В її надрах перероджуються не тільки наші тіла, а й наші душі. Тож земля вирощує овочі, що кормлять тіло. Тож земля родить у нас найкращі думки... І нарешті, вона забирає нас до себе, коли ми нікому не потрібні. Вона турботливо огортає нас своїми суворими обіймами й поволі оберне нас у свою подобу. Ми перестаємо бути трупом, стратимо свій вигляд і запах, обернемось у щось живе — у квітку, у стеблину трави, у колосок жита, у яблуко на дереві. Воістину все чудово створено. Воїстину Великий Бог! Воїстину є душа, безсмертна й розумна...
З похорону вертався з паном Глібом. Оповів мені, що шкільний інспекторат заслав йому додатково декларації за державну мову. Але ж минув термін, сказав я. Нічого, відповів пан Гліб. Я вже вислав декларації назад. З підписами? Так. А «вуйт», а ствердження? Нічого того не треба. Навіть не треба мати шкільних дітей. Тільки двадцять декларацій...
А я все ще під враженням своєї новели. Пан Гліб читав, але не захопився. Я розумію...».
«23. V. Субота. У Василя на Ронівському були «зводини». Зводили хату. Мій батько дуже радів. Він уперше за останні роки випив кілька чарок горілки. «Хай буде, що буде... Знаю, що одлежу, але раз так...» — і випив. Дядько Єлисей співав. Він запитав малого хлопця, що придивлявся на зводинах: «А знаєш, хто була княжна Тмутараканська?» Хлопчина здивовано подивився... Потім йому зробилось ніяково. «Не бійсь, не бійсь... Рости здоров! Можливо, і ти ще будеш генералом...» Дивак той дядько... Я його люблю.
Зі зводин пішов просто до Наталки... Вона згадувала за Ілька. Казала, що довго його не було, а то зненацька з'явився, побув дома, говорив з батьком, переспав у клуні й знов кудись подався...».
«29
Останні події
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію