
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
дістати грошей, але надія, “що якось-то воно все-таки буде”, не кидала його.
І не встиг він, прийшовши до двора, як слід оглянутись, коли вже його оточили десятків зо три найповажніших хазяїв. Бо ніхто .з них не мав стільки досвіду в купівлі землі, як він, хіба що, може, Мартин. Але той уже “тільки нахапався, що,, як то кажуть, і через губу йому пере-того... А без Матвія ні одна купівля не обійшлася. І коли викупляли Тимошівщину, Матвій самий, без брата Єлисея, що тоді ще “у москалях унтирцером” служив, дві з половиною десятини закуроїв. Було сутужно, кості не раз від праці тріщали, але витягнув. Після отой Осовець. І тут дві десятини. Та тут уже разом'з Єлисеєм. А там знов Лебедщина навинулась. І так усе одно за одним — покійний Хведір та Матвій скрізь перед вели, усі громадські справи до пуття доводили. Скільки того попоходилося та попоїздилося. То до Острога, то до Жито-мира, то до самого Києва. Коли викупляли Лебедщину, Матвій одвіз до Києва мішечок, так тисяч двадцять, самих золотих “імперіялістів” — копійка в копійку, громадських грошей. І довіз. А це ж вам ризик, тільки подумайте, що його переболів за ту дорогу, скільки тих нещасть могло трапитись,— однак Бог милував.
Такому чоловікові, само собою, всяк віру йме. Його і сюди і туди. Чи то довіреного треба, чи заступника від громади — кого? Звісно, Матвія. Без просторікувань. І він йде, і робить.
Тому й тепер юрба чоловічих та бабських свиток оточила Матвія. Громада мусить же довідатись, що там і до чого. Чи є той економ, чи нема? Чи думають вони поважно з тією землею, чи так лише качку пустили, аби дурний мужик потоптав трохи чобіт?
І почали поговорювати, кого б вибрати та післати до пана. Почали натякати на того, на іншого, а врешті і на дядька . Матвія. А кому б, як не йому краще такі діла знати. Той тобі любого пана навколо пальця обвине. І показний, і розважний, і толк знає.
— Ану, дядьку Матвію... Підіть-но... Хай йому частець, отак тут за гарма-дарма чапіти.
Але Матвій з місця відмовляється. Він, мовляв, і так не знає, що ще з того вийде. Чи буде він ще купувати, а чи й ні, бо зв'язався з Григорчуком, а то ж, звісно, півтисячку рубликів треба вилічити. А тут уже, далебі, хоч би й хотілося, духу не вистачить, не потягне зі свого господарства більше. Він прийшов лише так собі, подивитися, послухати, як то люди купуватимуть, а самий то вже гзй-гай.
— Чого ж гай-гай,— вставляє слово Мартин, що стояв трохи збоку і прийшов сюди також “тільки подивитися та послухати”...
— Но,— порушує головою Матвій і збиває на потилицю свого засмальцьованого кашкета,— воно б то, звісно, того... Розуміється. ,Та правду кажу — не втну більше. А ви, Мартине, і без мене ту справу обчухрали б.
Мартин і справді господар поважний і “топковий”, але до нього громада вже з обережністю ставиться. Той того, що зветься, через губу, накупився і ласувати йому на клапоть того поля не годилося б, коли стільки інших покупців найшло, яким, либонь, потрібніше, ніж Мартинові, те купно. Тому про Мартина помовчували.
Але Мартин знає, що й до чого. Він сам і не преться куди не слід. Звернувся рішуче до Матвія:
— А, нічого вам, Матвію, стягатися. Мусимо і то знати, що це наша остання купівля. А діло зробити треба. Я сам пішов би, та мені того не личить, на поле я і не чигаю — от хіба клапоть стависька та, кажуть, млинок.
Натовп прогудів щось невиразне. Чи то одобрювали Мартинові слова, чи то заперечували. А Мартин вів своє:
— Що там не кажіть, а й вам десятинка ще придалася б. А ви, скажіть, люди чесні, чи не заслужився той чоловік у громаді? Скільки-то він попоходив та поїздив, та з тими панами, та з грішми. Та інший би з вас стільки злупив, що аж пальці було б видно, а що він дістав за свій труд? Карбованця від пана на горілку... Самі знаєте...
О, Мартин знає що й до чого. Обходить кого треба та й про себе не забуває. Матвій з місця пом'якшав. Можливість набути ще одну десятинку підкуплювала його надзвичай. Та це ж бо було б цілі сім десятин, а там, за пару років ще десятинку придбав би, і його бахурі сливе забезпечені...
А люду, що тієї води в повінь — усе прибуває і прибуває. Ціле широке подвір'я, весь парк — скрізь повно, скрізь товчуться, гармидерять, бідкаються. Погода почала капсіти, небо насупилось, зсунулось, здається, аж на голови дядькам налягло. Ось-ось розсльозиться.
І Матвій дався намовитись. Удвійку з дядьком Харитоном, отим самим, що має поле межа в межу з Матвієм, пішли до панських покоїв. Люди ж, розбившись на гурти, гомоніли далі і чекали.
Бути поважним та статечним не робило для Матвія ніяких труднощів. Чоловік, що не кажіть, у формі. Йшов і роздумував, що сказати, як сказати — мусить його толково та з розумом, діло ж немале.
Покої панські низькі, старосвітські. У дверях Матвій мусить сливе голову нахиляти, щоб не буцнутись об одвірок, видно, не для таких вони будовані. Оконом, видно, на свій зріст їх виміряв, бо ж не всі
Останні події
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»