Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

всі хрестяться, сідають і поволі починають їсти. Тиша. Свічка горить. Обличчя у всіх поважні. Настя деякий час не їсть. Вона витирає чистим фартухом очі, але не може витерти. В них виступають все нові сльозини й поволі стікають по зморщених щоках. Василинка обережно, щоб не порушити урочистості, горнеться до неї і пошепки каже:
— То було за Україну... Не плачте, мамо...
Всі чують той шепіт. Володько дивиться на сестру. Йому хотілося б обняти її, поцілувати, але не відважується. Все-таки вони мужицькі діти, й пестощі їм не личать.
А надворі така сама, як завжди, ясна різдвяна ніч. Так само світить місяць, така сама навкруги тиша, так само виблискують від місяця ласиці у вікні.
Скоро всі лягають спати. Завтра всі йдуть на всеночну. Зістанеться дома один Володько. Він би також пішов, але хтось мусить дома бути...
На другий день до Матвія приходить Катерина з Миколою. На столі з'являється пляшка, їдять, п'ють. Настрій підноситься. Микола рветься політикувати. Він все ще переконаний, що буде війна, що німець так не погодиться, що большевики попруть на Варшаву... В Україну він ще не вірить, бо в неї вірить Володько.
Матвій з ним не погоджується, бо взагалі не любить свого зятя. «Не з нашої кості, м'який і хлюстуватий...» Не хотів, щоб Катерина за нього виходила, але не було ради. Також не встрявав з ним у суперечку. «Хай собі... Тепер всі те й роблять, що політикують... Але по-дурному... Коли треба було — мовчали...» Володько перечив батькові: «Хай хоч говорять. І це вже добре. Колись і того не було». Тут Матвій змовчував.
Над вечір Володько пішов до Левинських. На Різдво приїхав Олег. Роман знову розносився з випивкою. Має якесь там вино. Приїхав Лінкерт. Випити необхідно.
Володько не мав наміру входити в те товариство, але до нього прив'язався Роман, і той погодився. Пана Гліба не було дома. Він пішов відвідати учительку в Башківцях. Ключа від кімнати мала матушка.
Роман попросив Олега, щоб він дістав ключа. Олег дістав. Пішли до школи. Олег, Роман, Володько, Лінкерт і Саша. Сіли біля маленького столика. Випили. Над столиком на» цілий зріст портрет Шевченка. Саша довго на нього дивився, І після встав, взяв з ліжка простирало й завісив портрет.
— Нєчево єму на нас сматрєть,— проговорив задоволене. І Володько обурився. Деякий час не знав, як реагувати. «Встати й дати йому в морду»,— думав. Ні. Зчиниться бійка, розголос, скандал для пана Гліба.
— Так. Йому нічого дивитись на таких людей,— проговорив Володько. Хотів бути спокійним, але не міг. Обличчя його вже горіло, очі блищали.
— Хахлацкій бог... В шубє і папахє,— казав далі Саша.— І Настаящій Пугачев,— додав.
Володько ледве втримався. Олег зірвався на ноги.
— Ви, Саша, не імєєтє права аскарблять маїх гастєй!
— Нє тваїх, а маїх! — перебив його Роман.
— Тим гірше,— перейшов Олег на українську мову.— Ти дозволяєш, щоб твоїх гостей ображали. Ви! Освічені!.. Рускіє!.. Фуй!
Саша зареготав.
— Чого, Олег, скачеш, як півник. Мені плювать на всі ваші етікети.
«Чого я тут? Чого я з ними?» — думав Володько.— «Геть звідсіль!» Він встав.
— Я відходжу! — проголосив він рішуче.
— Ні, Володьку! Почекай,— швидко казав Олег.— Не ми, а вони мусять відійти. Я дістав ключа... Саша його перебив:
— Хто? Ми? Ми відійдем? — при цьому відкинувсь на стільці й витягнув ноги.— Спробуй мене вигнати,— проговорив нахабно.
Лінкерт був цим заскочений і мовчав. Після він відійшов набік і почав низьким басом співати:
 
«Русь, і ти била прєкраснай,
А тєпєр гнійот твой труп...»
 
Це обурило Сашу.
— Пане Лінкерт! Я вам не раз наказував не ображати Росії. Такою піснею ви її ображаєте.
Лінкерт витягнувся на весь довгий ріст, заложив руки до кишені й підступив до Саші.
— Пане Олександре Нуждін! Дозвольте вас переконати, що не я, а ви ображаєте Росію. Так. Ви! Ви син полковника, ви скінчили середню школу, ви були старшиною, а поводите себе, як кельнер. Володьку! Вибачте мені за мого бувшого колегу Олександра Нуждіна,— При цьому він підійшов до Володька і церемонно, глибоким поклоном вклонився. Лінкерт круто повернувся й також зробив крок. Роман кинувся між них, Володько та Олег лишилися збоку.
— Панове, панове! — кричав Роман.— Та лишіть! Годі! От знайшли!.. У мене нова пляшка!..
Саша й Лінкерт лишили бундючні, бойові постави й розійшлись. Виступив Володько.
— Я все-таки відходжу! — проговорив він швидко й без прощання вийшов. За ним вийшов Олег.
— Володьку! Куди йдеш? — кричав він навздогін.
— Хоч зо мною? — відповів Володько швидко й рішуче...
— Куди?
— Побачиш.
— Я йду, але в мене ключі. Не можу їх лишити самих...
— Зроби, як хоч. Жду тебе в Сергія.
І Володько швидко відійшов.
Вечоріло. Погода змінилася. Вчора небо було

Останні події

24.05.2025|13:24
Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
24.05.2025|13:19
У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
24.05.2025|13:15
«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»


Партнери