
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
всі хрестяться, сідають і поволі починають їсти. Тиша. Свічка горить. Обличчя у всіх поважні. Настя деякий час не їсть. Вона витирає чистим фартухом очі, але не може витерти. В них виступають все нові сльозини й поволі стікають по зморщених щоках. Василинка обережно, щоб не порушити урочистості, горнеться до неї і пошепки каже:
— То було за Україну... Не плачте, мамо...
Всі чують той шепіт. Володько дивиться на сестру. Йому хотілося б обняти її, поцілувати, але не відважується. Все-таки вони мужицькі діти, й пестощі їм не личать.
А надворі така сама, як завжди, ясна різдвяна ніч. Так само світить місяць, така сама навкруги тиша, так само виблискують від місяця ласиці у вікні.
Скоро всі лягають спати. Завтра всі йдуть на всеночну. Зістанеться дома один Володько. Він би також пішов, але хтось мусить дома бути...
На другий день до Матвія приходить Катерина з Миколою. На столі з'являється пляшка, їдять, п'ють. Настрій підноситься. Микола рветься політикувати. Він все ще переконаний, що буде війна, що німець так не погодиться, що большевики попруть на Варшаву... В Україну він ще не вірить, бо в неї вірить Володько.
Матвій з ним не погоджується, бо взагалі не любить свого зятя. «Не з нашої кості, м'який і хлюстуватий...» Не хотів, щоб Катерина за нього виходила, але не було ради. Також не встрявав з ним у суперечку. «Хай собі... Тепер всі те й роблять, що політикують... Але по-дурному... Коли треба було — мовчали...» Володько перечив батькові: «Хай хоч говорять. І це вже добре. Колись і того не було». Тут Матвій змовчував.
Над вечір Володько пішов до Левинських. На Різдво приїхав Олег. Роман знову розносився з випивкою. Має якесь там вино. Приїхав Лінкерт. Випити необхідно.
Володько не мав наміру входити в те товариство, але до нього прив'язався Роман, і той погодився. Пана Гліба не було дома. Він пішов відвідати учительку в Башківцях. Ключа від кімнати мала матушка.
Роман попросив Олега, щоб він дістав ключа. Олег дістав. Пішли до школи. Олег, Роман, Володько, Лінкерт і Саша. Сіли біля маленького столика. Випили. Над столиком на» цілий зріст портрет Шевченка. Саша довго на нього дивився, І після встав, взяв з ліжка простирало й завісив портрет.
— Нєчево єму на нас сматрєть,— проговорив задоволене. І Володько обурився. Деякий час не знав, як реагувати. «Встати й дати йому в морду»,— думав. Ні. Зчиниться бійка, розголос, скандал для пана Гліба.
— Так. Йому нічого дивитись на таких людей,— проговорив Володько. Хотів бути спокійним, але не міг. Обличчя його вже горіло, очі блищали.
— Хахлацкій бог... В шубє і папахє,— казав далі Саша.— І Настаящій Пугачев,— додав.
Володько ледве втримався. Олег зірвався на ноги.
— Ви, Саша, не імєєтє права аскарблять маїх гастєй!
— Нє тваїх, а маїх! — перебив його Роман.
— Тим гірше,— перейшов Олег на українську мову.— Ти дозволяєш, щоб твоїх гостей ображали. Ви! Освічені!.. Рускіє!.. Фуй!
Саша зареготав.
— Чого, Олег, скачеш, як півник. Мені плювать на всі ваші етікети.
«Чого я тут? Чого я з ними?» — думав Володько.— «Геть звідсіль!» Він встав.
— Я відходжу! — проголосив він рішуче.
— Ні, Володьку! Почекай,— швидко казав Олег.— Не ми, а вони мусять відійти. Я дістав ключа... Саша його перебив:
— Хто? Ми? Ми відійдем? — при цьому відкинувсь на стільці й витягнув ноги.— Спробуй мене вигнати,— проговорив нахабно.
Лінкерт був цим заскочений і мовчав. Після він відійшов набік і почав низьким басом співати:
«Русь, і ти била прєкраснай,
А тєпєр гнійот твой труп...»
Це обурило Сашу.
— Пане Лінкерт! Я вам не раз наказував не ображати Росії. Такою піснею ви її ображаєте.
Лінкерт витягнувся на весь довгий ріст, заложив руки до кишені й підступив до Саші.
— Пане Олександре Нуждін! Дозвольте вас переконати, що не я, а ви ображаєте Росію. Так. Ви! Ви син полковника, ви скінчили середню школу, ви були старшиною, а поводите себе, як кельнер. Володьку! Вибачте мені за мого бувшого колегу Олександра Нуждіна,— При цьому він підійшов до Володька і церемонно, глибоким поклоном вклонився. Лінкерт круто повернувся й також зробив крок. Роман кинувся між них, Володько та Олег лишилися збоку.
— Панове, панове! — кричав Роман.— Та лишіть! Годі! От знайшли!.. У мене нова пляшка!..
Саша й Лінкерт лишили бундючні, бойові постави й розійшлись. Виступив Володько.
— Я все-таки відходжу! — проговорив він швидко й без прощання вийшов. За ним вийшов Олег.
— Володьку! Куди йдеш? — кричав він навздогін.
— Хоч зо мною? — відповів Володько швидко й рішуче...
— Куди?
— Побачиш.
— Я йду, але в мене ключі. Не можу їх лишити самих...
— Зроби, як хоч. Жду тебе в Сергія.
І Володько швидко відійшов.
Вечоріло. Погода змінилася. Вчора небо було
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата