
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
своїй спальні, у ліжку, мала втомлене, бліде обличчя. — Мені зле, — казала вона. — Зараз приїде доктор. Мушу від'їхати до лікарні. Катрен сама. Прошу, Павле, за нею доглянути, Ні-ні-ні! Нічого страшного. Звичайна простуда. І я скоро вернуся. — Я просив її не турбуватися нічим іншим. Все буде зроблене. — Я вам вірю, — казала вона. Незабаром приїхав доктор, а також амбулянс. Було напружено і рухливо. Ми з Катрусею відпровадили її до самої лікарні в Оквілі, довідалися, що в неї не простуда, а серце, що вона мусить залишитися під доглядом лікарів, пробули там пів години, попрощалися і від'їхали до дому. Пані Сомерсет намагалася посміхнутися нам на прощаня і ще раз запевнила, що скоро вернеться.
Ми верталися таксіскою, яких три милі дороги, переважно мовчали, Катруся лиш зідхала, була пригнічена, а коли приїхали, я зайшов до неї, щоб розрадити її самотність. Мила, порядна, поважна дівчина, прив'язана обов'язками до чужого дому, який став їй рідним. Вона перебуває тут ось скоро п'ятий рік, походить з України, з Карпат, з Гуцульщини, з маленького містечка Ясіня, була в таборі ДіПі в Німеччині в Авґсбурзі, виїхала до Канади, як прибиральниця, потрапила до цього дому і знайшла тут своє місце. До речі, її батько був, як і мій, учитель, скінчила таборову гімназію і говорить по-українськи, англійськи, німецьки і мадярськи.
Ми сиділи з нею у затишній, теплій, білій кухні і під цокання старовинного годинника за дверима в їдальні, пили добру, пахучу каву зі свіжими, доморобними тістечками і розмовляли про її господиню. Я довідався, що пані Сомерсет взагалі хворіє на серце, що вона забагато п'є і курить, що мала вже припадки... Що вона дуже нервова, часто нестримана, дуже вибухова... Що має далеку рідню і не тільки далеку за спорідненням, але й за віддаллю, бо аж у Ванкувері, а тут має лишень старих приятелів, переважно з часів її чоловіка, який був директором банку... По смерті чоловіка, вона мала одружитися з якимсь артистом, якого вона дуже любила, але який одного разу виїхав з Канади і назад не вернувся. Вона їздила за ним до Англії, до Єгипту, до Сингапуру, але вернулася сама з розбитим серцем. Багато років прожила одиноко, має приятелів, які заїжджають переважно, щоб випити, а оце четвертий рік живе з Катрусею.
Невесела історія, я вислухав її з тяжким серцем, бо за цей короткий час, від коли я знаю цю пані, вона вийнятково мені подобалась. У ній було щось вийнятково порядне, людське, добро й вона так щиро віднеслася до мене. На жаль, я нічим не міг їй віддячитись, вона нічого не потребувала і це бентежливе почуття мене непокоїло. Єдине, що я завжди терпеливо вислухував її оповідання, без огляду на час і погоду, вона розпачливо потребувала висказатись, не мала перед ким, її земляки були переважно люди замкнуті і вона схопилася за нас. Ми люди сходу, відкритого серця:, прості й не скомпліковані, підходили до вимог її власного буття дуже добре, а тому між нами дуже скоро утворився духовий контакт. Дарма що вона про мене нічого не знала, а я не міг і не бажав нічого про себе сказати, бо наші історії були б для неї зовсім не зрозумілі. Що я міг їй сказати про свого батька, якого за іцось і чомусь кудись вивезли, за матір, яка згинула з голоду. Хто в це повірить? Кому це щось скаже? Що це таке революція, комунізм, фашизм, що в ім'я їх ще можна нищити мільйони зовсім невинних людей. І людині стажу пані Сомерсет, з її зосередженням культур, епох, цивілізації, з її безконечним переходом від добра до добра, від берега до беррга, від континенту до континенту, з її високими мірилами кліматів серця і духа, наші наївні погоні за "ідеалами" чарівних доктрин видалися б дитячими забаганками. Її перевантажена культурами істота дійшла краю висот нашого циклю людського діяння, її тіло не видержує цього навантаження, вона хапається за порожнечу, за наркоз, за дим... І в цьому також за нас сирих, недороблених, забобонних...
Тепер вона була на краю руїни. Вона вмирала. Але вмирала не лишень вона, вмирала її орбіта, сузір'я, квіти, речі, повітря, атоми. Вмирала її золота, сліпуча середина, її соняшні спектри, її сни і візії. Вона була тяжко хвора хворобою епох, довголіттям, наверствуванням давности, надмірним розширенням мозкових функцій, згоранням пульсу й крови...
Але саме це її наблизило до мене. Вичуваю, що я мушу бути з нею, що це мій обов'язок і моє призначення. Первородність людського і мого власного початку вимагає від мене цієї чудової жертви, ми плюс і мінус тієї ж долі.
Цього вечора я пробув у Катрусі найдовше — цілу годину, а відходячи просив її звертатися до мене за кожною потребою. Вона ж обережно питала, чи не дозволив би я їй робити у мене порядки. Розуміється, я рішуче відмовився від таких послуг, нащо вона відповіла тим самим. Зуб за зуб. При цьому її очі іскристо сміялися, а я був змушений мовчазно признати поразку. Між нами постав неписаний договір співдії і за цю одну годину ми вирішили можливо одну з найголовніших проблем нашого життя.
І признаюсь заздалегідь,
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата