
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
постійно виймав одну фотографію у чорній, сатиновій піжамі і вона так гостро пригадувала Сімко, що у мене крутилась голова, ніби я дивився в безодню. Щоб забезпечитись перед Катрусею, я поставив ту фотографію на свому нічному столику, я говорив про неї навіть з Зіною, яка вийшла заміж за солідного торгівця, сильно згрубла і поводилась, як московська купчиха, повчаючи мене, що вона, тобто Лена, "поступила зі мною нечесно". Катруся приняла фотографію у чорній піжамі як належне зло і тільки одного разу дуже обережно, ніби торкаючись павутиння, вона питала: — Хто вона? — Одна малярка, — відповідав я. — Ваша наречена? — Ні. Сестра? — Також ні. — Любов? — запитала вона по короткій перерві зниженим голосом. На це я не відповів, що значило знак згоди, Катруся мовчала також, лишень спустила очі, які, здавалось, на хвилинку згасли. Але це пізнання не вплинуло на її поведінку. Вона знала, що в цьому є щось невиразне. Любов? Минула любов? Далека любов? А життя — життя і воно диктує. Воно має вчора, сьогодні, але має й завтра і Катруся добре знала, що кожне завтра може принести нам несподіванки — недобрі чи добрі... І вона тріпотливо насторожена, як дика пташка, на сторожі свого гнізда, чекала свого завтра.
Ні, Катруся не змінила своєї поведінки, а як змінила, то, здається, ще її загострила. Здавалось, вона цінила мої почуття, ніби вони були її власні, вона злилася з моїми наставленнями, затратила різницю між моїм і своїм і це ставило мене у становище оточення. Я почував інколи, що моє єство поволі розчиняється і поволі зникає, як окрема самостійна дія... І що поразка моя неухильна.
У цих умовах годі було оминути господу пані Сомерсет, вона вже цілком стояла на моїй дорозі, її бібліотека була вимовною причиною і разом непереможним маґнетом. Деякими неділями я заходив до неї і бушував там, як садист. Це була особлива насолода забратися до тієї похмурої за денного світла, обшитої брунатним шалюванням, зі запахом тлінного паперу, святині і в її таємничих, глибоких, мало не злитих від довгого стояння лавах книг знаходити якусь несподівану рариту, яких була незчисленна кількість і погрузнути у її світах, промірах і просторах. Мій батько був учитель і без сумніву це від нього я успадкував цю ненаситну жадобу знання.
А леді Сомерсет чи тепер просто мила Ен, сидячи у своєму затишному будуарі, одягнута у просторий, теплий, ватовий халат, ніби султан турецький, приймала мене з великодушною поблажливістю до моїх книголюбних нахилів і крикливо-прихриплим голосом, ніби після перепою, питала: — Що ви там робите? — вона мала на увазі бібліотеку. — Оглядаю книги, — спокійно відповідав я. — Слухайте, молодий чоловіче! Чи ви часом не імпотент? Там на нього чекає гаряча, як грім, дівчина, а він возиться з книгами. Я цього не розумію! І не розумію... Не кажіть, не кажіть! А може краще скажіть: що у вас там за лубом? Кажіть! Все кажіть!
Я сидів проти неї на низькому, м'якому стільчику і якраз мав у руці книжку Теккерія "Роман без героя". — Це для вас! Це якраз для вас! — гриміла далі пані Сомерсет, у відповідь на мою розгублену мовчанку. — А, я знаю... Ви там з тими своїми... Чи ви вірите справді в любов? — І не дозволивши мені на відповідь, вона одразу відповідала сама. — Я в це не вірю! Я це сама пережила! Я знаю! Я знаю! Це велика брехня! А що ви вірите... — Я розкрив було рота, щоб сказати, що це не правда віри, але вона не дозволила. — От ви будете читати у цього самого Теккерія, що це є страшна ілюзія. Власне ілюзія! Це уроєння. Це такий параліч реального... О, мій Боже, мій Боже! І як це ми люди не можемо збагнути, що... Ну скажіть, ну скажіть! ..
Мені було не легко висловитись вистачально по-англійськи, я шукав потрібні слова, у поспіху не міг їх знайти і мій вигляд напевно зраджував велику розгубленість. Я дуже добре розумів її наміри і її тенденції, одначе не міг дати їй остаточної можливости виконати її завдання. Одруження Катрусі було тепер для неї "головне питання кожного її дня, але я мусів вдавати турка і уникати справжньої відповіді. Я говорив про те і про це, про любов, як силу, як частину природи, як невід'ємну окрасу розмноження роду, як поезію, красу взагалі, мистецтво. Пані Сомерсет прекрасно це розуміла, але вимагала не краси й не поезії, а звичайної прози.
Мене знов виручив Снилик. Ми з ним безперерви були на лінії. Я не мав дома телефону, але я мав його у себе на роботі, як також я мав його на кожному кроці моїх стежок. Внедовзі, при кінці березня, пізно вечором, біля години дванадцятої, у мене на роботі задзвенів телефон. Я підняв слухальце і на моє "гальо" почув голос Снилика. Був помітно втомлений, але як звичайно повний завзяття. — Слухай, Павле! Маю для тебе нову забавку. — Якась рудера ? — запитав я. — Но... Не так аж образливо. Прекрасна хатка на сім кімнат з ґаражем... І з виглядом на озеро. Ха-ха! — казав Снилик. — А ціна? — Ціна твоя. П'ятнадцять ґрен. Можливо, можливо! Можливо спустить... Але раджу взяти. Tiп топ! При певних твоїх... Ти розумієш. Дві-три
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»