Завантажити

уважно та послiдовно обстежувати навколишнiй лiс, поки не зафiксувала на узлiссi трьох бородатих чоловiкiв. Один з них був одягнений у вiйськове i мав за плечима гвинтiвку-«трьохлiнiйку», iншi були в цивiльному, озброєнi трофейними нiмецькими автоматами.
Дiвчина зафiксувалася на групi партизан i знов примусила зображення за скляною стiною рухатися. Вона бачила, як бороданi обережно висовувалися з-за кущiв, оглядаючи мiсце диверсiї, а потiм простежила за ними на зворотньому шляху до загону.
Бiля одної з землянок на диверсантiв чекав високий офiцер з прямокутничками у петлицях. Усi четверо увiйшли до землянки, де у тьмяному свiтлi гаснички вгадувалися постатi ще трьох чоловiкiв.
— Ну то що, Красницький, зробили? — запитав один з тих, що сидiли у землянцi.
— Зробити зробили, товаришу комiсаре, та трошки не те.
— Чом не те? — здивувався iнший.
— А тому що порожняк, — прохрипiв один з дядькiв, що ходили на диверсiю разом з вiйськовим.
— Не переривай, Федотичу. Що, хiба ешелон не з боєприпасами? — продовжував розпитувати цивiльний, який сидiв за широким сосновим столом.
— Так точно, товаришу командире, — пiдтвердив Красницький. — Порожняк. Чи то нашi на станцiї помилились, чи ганси розклад руху змiнили — бiс їх розбере. Але нiяких боєприпасiв там не було.
Командир загону пiдвiвся i замислено мовив:
— Помилка, помилка…
Потiм зрадiв i досить бадьоро та пiднесено продовжив:
— Та все’дно непогано вийшло, чи не так, товаришi? Залiзничну гiлку з ладу вивели? Вивели. Потяг, хай порожнiй, знищили? Знищили. Молодцi, товаришi! Про ваш ратний подвиг неодмiнно треба повiдомити «велику землю».
Присутнi розправили плечi й щиро засмiялися, в тьмяному свiтлi заблищали їхнi зуби.
А дiвчина з якоюсь несподiваною злiстю остаточно вимкнула хроноскоп i довго ще сидiла, уткнувшися обличчям в долонi.
1988 — осiнь 1989 рр., Київ

читати