Завантажити

гукнув старого Кирила".
Що ж то за гості в нього - додивляється. Дяк із Тарасівни, дяк моринський, титар. На ослоні Кирило - ніс червоний - вже під чаркою. Бугорський вже готовий: в одній жилетці вибиває ями на долівці. Вимазався, як манія. Крізь дим видно - в печі горить огонь. Коло печі порається сусідка - ота кривонога Хима. Лице червоне, аж блищить од огню і од чарки, очі сміються - теж вихилила не одну повну. На рогачі в неї сковорода, на сковороді шкварчить порося. "Де ж це він узяв його? Може, хто приніс? - думає Тарас, ковтаючи слину. - Або щось продав?"
- А, ось де він! - гукнув хтось у хаті, помітивши Тараса. Кобза умовкла. Затих і гопак. Видимо, була про нього недавно в хаті розмова.
- Ось хто заспіває нам "Чумака"!
Обізвався іменинник милостиво:
- Іди, ледащо, чарку вип'єш.
Тарас нахмурив брови:
- Не треба мені вашої чарки, подайте мені, он на покуті, мій кашкет. - Бугорський одразу озвірів, ніби аж прохмелився, вхопив Тарасового кашкета, швиргонув Тарасові в лице.
- Думаєш, будемо прохати? На, та лети к чортовій матері.
Тарас на льоту вхопив кашкета і зник, як у воду. В хаті знову розмовляє дяк:
- Уперта, бісова кров, як тур. Уже ж я його і учив добре - не помагає. Зародилось таке. А коли б мене слухав - були б люди. Ну, я ще буду з ним говорити... Ану, Кирику, чого замовк? - Очі налились кров'ю, взялись склом, зціпив зуби, почав підборами, одгинаючись, вибивати в долівці ями. Стовпом стала курява.
 
Од села до села
Танці та музики -
Кури, яйця продала,
Маю черевики...
 
Ходив до дядька радитись: "Ну, що ж, про мене, хоч і в малярі! - запихається. - Коли нагодився на обід - сідай до гурту".
Надвечір Тарас знову навідався до школи. Надумав твердо: "Заберу халявки і завтра зранку в Лисянку". В школі гуло, як і раніш. Ще чути було якісь жіночі вискливі співи. "Та й угаву на них немає". Зазирнув У вікно: вештаються якісь п'яні молодиці. "Ну, тепер і в хату краще не заходить. Піти спати? Ні, посиджу коло школи, може, буде йти проти череди". Сів на призьбі... Увечері школа мала особливо сумний вигляд. Неогороджена, в бур'янах. Сама облупана, немазана, вікна побиті... Призьбу порили свині - підрили дірку в кутку під ікони.
Коло вікна мізерна вишенька, обтріпана, чередою оббита, як деркач. Кругом школи німо снують кажани. Щовечора [череда] коло школи збиває хмари куряви. І вишенька, і бур'яни, і вся школа... Пізно полохливі люди бояться мимо неї проходити; дівчата - біжать.
Хтось ішов мимо, глянув, обзивається.
- Сумуєш, Тарасе, як сич! Не приймають дяки до гурту.
А Тарасові чогось зовсім не смутно. Така ясна зійшла вечорова зоря над Ткаченковими тополями, що аж зашарілися тихим світом лупані стіни в школі і зазолотіла трухла стріха. Глянув, мимохіть спало на думку, заспівав:
 
Ох зійди, зійди, зіронько та вечірняя...
 
Потім почав мріяти; "Як прийде-скажу: ти моя зіронька". Може, ото й вона: іде помалу, хвиськає лозинкою.
- Оксано, це ти?
- А то ж хто.
- Проти череди?
- А то ж куди.
- Ось іди сюди, щось скажу.
Постояла трохи, подивилась навкруги, іде.
Ішла помалу, а задихалась, аж серце стукає.
- Ну, що?
- Та йди ближче.
- І звідціль почую.
- Знаєш, я кидаю вже дяка, піду в Лисянку.
- А чого? - затурбовано, - не помирили?
- Ні, не те: буду там учитися на маляра.
- О? Так уже годі на кобзаря - підеш на маляра? - осміхнулась, цікаво блиснули в темряві очі. Ніби зняла дівчина з неба дві зорі та й грається ними, як жаринами.
Тарас з гордощами:
- Років за два буду маляр!
Ступнула раз ближче.
- А що вже, як маляр? - хвиськає лозиною об дорогу.
- А як що? Що схотів, те й намалював: схотів - дерево, схотів - хату, а схотів - козака. Зароблю грошей - поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінком, а на дверях... козака змалюю на стіні. - Тихіше: - Тебе змалюю та й приб'ю в хаті. Хочеш?
Дурно дівчина здержувала радісну осмішку, розтягало губи, як руками.
- Таке ти й вигадаєш! - А сама ступає ближче, ніби хоче у вікно заглянуть. Прихилила очі до битого вікна:
- А як тут страшно! Як ти тут ночуєш? Я нізащо б не ночувала - а ще згадавши того странника, що тут помер. Як це було? - Оксана сіла поруч на призьбі. Тарас якнайстрашніше почав розповідати про те, як того літа упрохався переночувати в школі якийсь мандрівний ченчик і як на ранок найшли його мертвим. Од страху дівчина почала тулитись до хлопця плечем. Тарас одразу змовк. В одного і в другого в грудях гуло, як у млині. З хати чути було гупання, п'яні вигуки, пісні.
 
Нехай буде отакечки,
Сидіть, діти, у запічку,
А я піду до дяка...
 
- Тарасе, бідний ти - у тебе сорочка не біла.
- Де там буде вона біла - третій тиждень як надівана.
- Немає кому випрати, бідний ти! - Почала легенько гладити своєю

читати