Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Галі блиснули сльози.
Заворушилася Ривка, підвела голову й тут же заховалася під ковдру.
Ода-баші покусав свій тонкий вус. Глянув на Галю, сказав:
— Ходімо на палубу.
Галя накинула на плечі кожушанку й вийшла услід за Селімом. Вона переступала через якісь клумаки, через сонні тіла...
На палубі було темно. Вітер був сирий і пронизливий. Та була в ньому якась дивовижна весняна м'якість. Вітер пахнув землею й зеленню...
Галя стала біля облавка й задивилася в блискучу од зір воду. Знову захотілося плакати... Ну, чого він від неї хоче, цей яничар?
Селім стояв тут же.
— Ех, Галія, Галія, — зітхнув він.
— Я не Галія... Я — Галя.
— Галія... Все-таки Галія... Ти згадаєш колись яничара Селіма, коли будеш значною господинею. А яничарові Селіму до смерті судилося жити самотнім.
— Я щодня його згадуватиму. Щоночі проклинатиму. За те, що він забрав у мене волю й щастя...
— Аллах так велить...
— Велить чинити лихо?.. Живе на світі, десь аж у Чорногорії, нещасна жінка з нашого села — з Сугаків... Вона вийшла заміж, та через три дні її чоловікові одрубали голову. А коли народився син, то забрали його в яничари...
— Так треба, — камінним голосом відповів Селім. І повторив: — Так треба!
— Кому? Навіть коні — й ті мають імена, навіть собаки — і про тих знають, якого вони роду-племені, тільки яничари — безіменні, як стріли...
— Чому ж — безіменні? — озвався Селім. — Мене Селімом звуть.
— Селімом? А може, ви Савка або Степан?.. Устиного сина звали Тодорком. Як тепер його називають? Ахмед? Мустафа? Оман? Може, його вже на світі немає... А бідна Устя жде, думає, що ходить по світу її Тодорко із знаками, виколотими чинським чорнилом на ступні та над бровою...
— Чинським чорнилом? — стрепенувся Селім.
— А що вам з того?..
— Нічого... Ніч така темна... Як чинське чорнило... Він повернувся до Галі — і вона в темряві побачила його обличчя зовсім близько біля себе.
— Ти проклинатимеш мене? — глухо запитав яничар.
— Проклинатиму, — так же глухо сказала Галя. — Проклинатиму, бо ви силою взяли мене, силою змусили взяти найтяжчий гріх на душу.
— Віра Мухаммедова — то не гріх. То — щастя. Ти — дурна...
— Хай воно згорить, те ваше щастя!
Селім нічого не відповів.
Судно здригалося на хвилях, тремтіли зорі в небі...
— Так де, ти кажеш, живе ота жінка, що її Устею звуть? — тихо спитав Селім.
— Десь у Чорногорії... її брат торік тут був, казав мені.
— А брат де?..
— Не знаю. Казав, що приїде ще в село. Щоб мене побачити... — Спохопилась. — А тобі що? Хочеш і їх піймати?
Галя зітхнула і витерла сльозу.
— Ти його любиш, так? — запитав Селім.
— Люблю... Я побачила його очі — блакитні-блакитні, як чисте небо... Я побачила його добре лице. Я побачила, як він пив подану мною воду, а потім скочив у сідло та й помчав... Казав, що приїде... Йому вже багато літ... А ти — навіщо ти живеш на світі? — вона забула, що до ода-баші треба звертатися на «ви». — Що ти зробив доброго людям? Що? Що? Що? Що ти скажеш своєму богові, як умреш?
— Цить! — ударив кулаком по дошці Селім. — Ух, який же ви страшний народ! Я тепер розумію, чому такі у вас козаки.
— Які?
— Запеклі...
— А вони нічого не мають: ні злота, ні привілеїв. Тільки своєю запеклістю й тримаються... А інакше — вся Україна під турком була б... А хіба можна жити без України?..
— А то вам краще — під поляком? Ну? Чого мовчиш?
— Все одно — проклинаю. Ти забрав у мене батьківщину...
Селім мовчав. Він щось думав. Потім обернувся на палубу, гукнув:
— Урхане! До мене!
— Що там ще? — незадоволено пробурчав у темряві Урхан, але підійшов і виструнчився перед ода-баші.
Селім щось тихо сказав йому по-турецьки. Урхан здивовано витріщився на ода-баші. Селім розсердився, майже вигукнув:
— Бери з собою десятьох яничарів, діставай коней — і негайно мчи з Галією в село Сугаки. Такий мій наказ. Даю тобі сотню червінців.
Урханова пика витягнулась.
— Ти не розумієш? Одвези цю дівчину додому. А я з рештою загону повернуся, як тільки судно піде в море. Все. Ясно?
Урхан мовчав.
— Виконуй! Ну? — із загрозою в голосі сказав Селім.
Галя нічого не розуміла.
Судно пристало до берега. Через кілька хвилин десяток яничарів, Селім і Галя стояли на суші. Селім підійшов до дівчини.
— Прощай, Галія! Вертайсь у свої Сугаки. Не проклинай яничара Селіма. Він теж людина.
Він ухопив її могутніми руками, притис до себе, аж у дівчини подих забило, й поцілував. Галя мало не зомліла — так усе це було несподівано. Потім він поставив її на землю, стрибнув на судно і закричав:
— Рушай!
Чомусь вихопив шаблюку і щосили рубонув по поручнях... Матроси відштовхнули баграми судно від берега і, підхоплене Дністром, воно швидко зникло

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери