Завантажити

в темряві.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ,
у якому автор спробує розповісти
про морську та сухопутну баталії при Трапезонті

...І знову навколо ніч. Козацька армада, не зупиняючись, пливла на південь, на південь...
Ще при заході сонця побачили вдалині сині гори. Вони сторожко виглядали з-за обрію, мовби видивляючись, що то робиться на морі.
Недайборщ показав батогом (він завжди стирчав у нього з-за халяви) на гори й мовив:
— Оце, отамане, як бог нам поможе вітром, то десь після півночі прибудемо до Трапезонта...
На чайках мовчали. Всі вдивлялися в сині гори, що хмарою повисли на обрії.
Ніч упала швидко. І вітер, що досі гнав чайки вперед, ущух.
— За весла! — пролунало над морем. Козацький флот не зупинявся й на хвилину... Клюсик, як тільки стемніло, підкликав до себе Яремка і дав йому в руки якусь річ.
— Оце, хлопче, бурдюк з-під вина чи кумису. Дуже гарна штука. Прив'яжи до себе й нічого не бійся. Як скине хвилею чи ще чим у море, надувай його, зав'язуй, тримайся — і все буде гаразд, як кажуть латиняни. Не втопишся... Ось глянь, як це робиться — і Клюсик став надувати шкіряний мішок. Бачиш?
— Бачу, — кивнув Яремко. — А зброю ви мені дасте?
— Зараз — ні, — сказав Клюсик. — Зброя потрібна дорослим. Ти ж і стріляти не вмієш... І взагалі — сиди в схованці...
Козаки дружно налягали на весла, і чайка продовжувала свій політ по хвилях, вона мчала легко, швидко, протинаючи мереживо хвиль, наче велетенська голка.
На кормі біля керма сидів козак Тодось і вигукував:
— А ще — раз! А ще — два! А ще — раз! А ще — два! І весла, слухаючись його наказу, опускалися та підіймалися, підіймалися та опускалися, з силою б'ючи по воді, спінюючи її — і вона фосфоричне світилася...
Сеньйор Гаспероні гріб разом з усіма козаками, його сильні, кощаві руки міцно тримали весло. Він гріб і думав про свої справи. Все поки що йде як слід. Уже недалеко Трапезонт. Чорт із ним, із цим Трапезонтом! Подумаєш — ще раз його розграбують козаки! А може, й ні. Він, Кемаль-Сус, таки умудрився намочити порох майже у всіх козацьких чайках. Це викличе паніку, під час якої він має застрелити Олександра, якщо той якимось чином заціліє після гарматного залпу з галери. Буде це так. Як тільки Клюсик, вирвавшись уперед, побачить, що весь порох мокрий, він накаже козакам гребти назад, до Олександра. І тоді він, Кемаль-Сус, вистрелить майже впритул. Для більшої певності він стрелить з обох пістолетів одразу й тут же кинеться в море. Два бурдюки, що їх сховав він собі за пазуху, коли їх надути, допоможуть триматися на воді. Треба ще перед самим боєм намазати тіло смальцем. Та добре прив'язати до пояса баклажку з оковитою. Хоч це й гяурське зілля, та в холодній воді незамінне. Адже до берега далеченько плисти...
І тут нараз згадався йому Яремко. «Чому це гяуреня не спускає з мене очей?.. Певно, він, ховаючись тої ночі на чайці, чув, як я, підкравшись ззаду до вартового Якима, схопив його за шию й задавив, а тіло вкинув у воду. Може, чув і те, як я наливав воду в барило з порохом... Невже він підозріває мене?.. Але чому ж тоді мовчить? А як оце зараз піде й скаже Олександру?..»
Сеньйор Гаспероні відчув, як по його змокрілій від веслування спині побігли холодні мурашки.
Щоб відігнати страх, почав думати про інше.
Цікаво, якщо він уб'є Олександра-Ях'ю, скільки одержить за це від великого візира? Папа римський Олександр Борджіа колись одержав за це триста тисяч золотих дукатів. То було ще тоді, коли син Мухаммеда Другого Баязет став на престол. Був у нього брат Дзем. Він теж претендував на престол. Його треба було вбити. А Дзем цього «не захотів». Він підняв повстання. Його розгромили, але він утік у Європу, довго там тинявся і нарешті потрапив до лап папи римського Олександра Борджіа. Папа тут же повідомив новому султанові, що Дзем у його руках. Довго торгувалися, нарешті зупинилися на трьохстах тисячах. І все. Дзема було отруєно. Зрозуміло, сеньйор Гаспероні — не папа римський, але ж хоч сто тисяч дукатів віл має заробити...
Було вже зовсім темно, ось-ось мав зійти місяць. Якби не вітрило, то чайку вже й за півмилі не можна було б розгледіти у воді.
— Замінити біля весел! — почувся наказ.
І козаки, що були вільні, тут же стали по черзі міняти своїх товаришів. Соньйор Гаспероні з насолодою розтис закляклі долоні й побачив, що за його весло взявся Яремко.
— Ти куди, малий? — криво всміхнувшись, сказав він. Та в цей час почувся голос Клюсика:
— Правильно, хай привчається! Ут дезінт вірес, тамен ест лявданда волюнтас146.
Яремко сидів на лаві, впершись ногами в брус, прибитий до днища чайки.
Приємно разом із гуртом робити якусь роботу. М'язи мовби об'єднались і силою діляться...
— Раз-два! Раз-два... — Руки увійшли в ритм, працюють самі собою. А голова чомусь думає про сеньйора Гаспероні, який щойно сидів за оцим веслом. Десь він його

читати