Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

немов піратський хижий корабель.
Попереду гурту, як звичайно, посвистував товариш Ступа, поруч — Сашко Козаченко. Дарма, що літо, а в нього набакир шапка-кубанка. червоне денце палає, з-під кубанки чуб кучерявий. Сашко оповідав щось про свою суджену, про Стефу з Лисичан, з якою збирався одружитися («Ви про це знаєте, Одарко Пилипівно?») Так мені опісля оповідав товариш Ступа. Очевидно, іншого разу Сашко про Стефу не розповідав, бо нащо це Ступі? Та й нагоди не було. А тут хміль розв'язав язик. Та й, видно, був хлопець закоханий.
Дівча його було справді вишукане... кажу «вишукане», бо мало зелені очиська, а сама руда, аж червона, личко, як папірець, губи — вінчиком. Я колись мав нагоду в Лисці розмовляти з шевцевою донькою... («Мали б ви, Одарко Пилипівно, писану невістку»).
Галасливий, підхмелений чекістський гурт не надав значення, що їм назустріч майже серединою дороги колотив пилюкою підліток. Босий. Простоволосий. Солдатські штани висіли на ньому, як на патику, і мусив їх підтримувати; також завелика теліпалася на плечах кабатина.
Ступа, Козаченко та й інші облавники не раз цього хлопчину стрічали, знали його в лице, котрийсь, може, з чекістів давав йому при нагоді копняка, щоб не плентався під ногами, а котрийсь — людяніший, давав припалити цигарку.
З обличчя хлопець виглядав невиразно: дрібні риси, кирпатий ніс, безконечно байдужі, сонні очі. Чуб вигорів на сонці до білизни. На губах — бліда усмішка.
Прізвище його було Несміян, Михайло Несміян. Дітлахи кликали його Михаськом Затичкою; так, він був затичкою, бо ним, соромливим і послушним, поштуркували хто не хотів, і кожного він послухав і кожному послужив.
Мав такий податливий характер. У школі Михасько не визначався успішністю... та і яка могла бути успішність, коли виростав у великій родині: тато слабував на сухоти, три сестри — молодші. Старша від нього Ганна — дівчина на виданні. Таке мініатюрне було сотворіння, як зеренце, живе, непосидюще, як синичка, й на відміну від Михаська — гостре на язик. Торішньої осені знайшли її в кукурудзі за селом. Хтось її зґвалтував... вже мертву, певно, збещестив, земля доокруж була зрита... і рот повний землі, щоб здавити її крик. Того надвечір'я начебто чули її крик, власне лише одне слово «Сту-па-а-а»! Та чи то правда? Хто міг посвідчити, що, мовляв, я чула, так я виразно чула, як дівочий голос викрикував у кукурудзі про Ступу. І хто міг перепитати про цю подію всесильного Ступу?
Хто?
Михасько?
Хирлявий старий Несміян?
Михасько тюпав собі серединою вулиці назустріч енкаведистам і коли б вони не були п'яні, коли б не забували про свої злочини, то здалека помітили б, що Михасько Затичка тюпає дорогою, схиливши вперто голову, як молодий бичок; і ще могли б запримітити, що хлопець ворушить губами, примовляючи щось до себе, а чи до світу, чи до Господа Бога, а чи таки до них, до енкаведистів, що наближалися.
Вони нічого не помічали; лише помітили в останню секунду, коли хлопець, порівнявшись з ними, відскочив убік і блискавично вихопив з-під поли кабатини наган; хлопець викрикнув два слова «Ступі за Ганну» й натиснув на курок раз і вдруге. В опера він не вцілив, сержант Козаченко вмиг ока заслонив собою Ступу.
Заслонив...
Тривало це секунду, чи дві, чи...
І впав Сашко Козаченко.
За ним упав Михасько. П'ять автоматів і Ступів «дехтяр» дірявили хлоп'я, сто куль, може, в нього всадили, і ще їм було мало... і ще бездушне тіло товкли кирзаками. Люди за тинами вмирали від жалю і страху; лють більшовицька заморожувала кров, засипала глибоким червоним снігом літній день; люди за тинами мовчки ридали, трималися руками за мички трави.
Так було...
Так діялося, Одарко Пилипівно.
І ще додам напослідок, що опер Ступа лежав над трупом вашого сина, пестив лице й гладив чуприну, плакав, і бив себе в груди, що тяжко помститься.
 
11
Ми з Одаркою Пилипівною стояли на тому самому місці — навпроти воріт Федя Конопчика, де Михасько двома кулями замість Ступи убив Сашка Козаченка. Вулиця, колись шутрована, текла двома коліями від коліс болотом і водою. Різко смерділо кінським гноєм.
Ніяких, звісно, слідів не залишалося од минулорічної драми. Ні, чого ж, слід лишився в людській пам'яті. Хтось у селі склав співанку, просту, протяжну і сльозливу про Михася Несміяна, який поклав життя за честь сестри. Михаськів револьвер у співанці прославлявся, він став навіть срібним, і смерть хлопцева оплакувалася; про Сашка ж Козаченка співанка каже, що це був «москаль» і тільки, і що це він у кукурудзі дівочу честь розтоптав... співанка не сумнівається, що ворогом був таки Козаченко, в ній співається, що всі чубарики однакові, бо вони люди з-під червоної кривавої звізди, і всі вони дихають ненавистю, за ними спалені села, постріляні повстанці, розриті могили, і «наша Ганнуся розтерзана звіром лежить...»
Я думав, що Одарка Пилипівна надовго прикипить до місця, де

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери