Завантажити

Головний дефтердар? Він міг би породича-тися з рабом?
—Не згадуйте зайвий раз про те,що для вас уже,власне,й не існує. Що ж до Скендер-челебєї,то він хотів би догодити новому султанові так само,як умів догоджати його покійному батькові. Одного слова султана Сулеймана досить,щоб Кісайя стала вашою кадуною.А вона-справжня квітка з садів аллаха.
—Як можна судити про красу,не переконавшись у цьому на власні очі?
—А хіба вас не переконує майнове становище Скендер-челебєї?
—Досі я намагався наповнювати не кішені,а голову й серце.
—Те,що не існує,не може бути наповненим.
Що ви маєте на увазі?
—Чоловік наймудрійший може вмерти з голоду,коли в нього вітер у кишенях,-прокричав Гріті так голосно,ніби кидав ці слова голодранцям,що крутилися у вузьких вуличках,мало не підлазячи коням під ноги.-Я особисто надаю перевагу наповненню усього без винятку.Може,дефтердару якраз не вистачає вашої голови.
—Досі він обходився влосною головою,і не без успіху.
—Є межа,перед якою безсилі такі уми,як Скендер-челебєя. Торгівля нагадує стамбульський Бедестан; тобі здається,ніби ти охопив її всю,а тим часом ти нагадуєш рибалку:що більше ловить він риби в морі, то більше бачить невловленної.Одні впадають у розпач від такого відкриття,інші шукають способів упіймати ще більше. Може,Скендер- челебії бракує саме вашого розуму і вашого впливу так само, як вам не вистачає вільної жони для гарему.
—Я нічого не говорив про гарем.Не переймався цим ніколи.Коли хочете,то про мій гарем,хоч казати про це смішно й не годилося б, дбав Сулейман.
—Хай подбає ще.Тому,хто проводить із султаном іноді й ночі голова до голови в безсонних бесідах, неважко випросити таку дрібницю. Одне слово султанове — і Скендер-челебія сам приведе свою прекрасну Кісайю па Ат-Мейдан...
Ібрагім мовчки всміхався під своїми тонкими вусами. Ці два вовки, Луїджі Гріті й Скендер-челебія, видно, уже неспроможні проковтнути здобич, яку хапають по всій імперії, їм потрібен ще й третій. Вибрали його, від нього не вимагається ніяких зусиль. Усе вони зроблять самі. А Сулейманове слово він випросить легко. Тільки натякне — і султан сам благатиме його, щоб узяв у жони доньку дефтердара.
— Я пришлю вам рідкісне дзеркало перської роботи,— сказав Ібрагім.
— А в мене для вас є ще рідкісніша золота монета, карбована найславетнішим італійським майстром,— тим самим відповів Луїджі. Ніби купці, що з пропозиції-іджабу й згоди-кабуля укладають договір-акд, вони згоджувалися діяти спільно в справі вельми важливій, хоч і зродилася вона, як могло видатися, з випадкової й несуттєвої балачки.
Саме під'їздили до Бедестану — головного стамбульського базару, так само старого, як і це місто, знищуваного й відроджуваного теж так само, як і це місто, і, як Царгород, незнищенного, вічного, безсмертного. За вузькими вуличками, за купами сміття, бруду, потоками нечистот, харчевнями, де дим, сморід, пахощі, лайка, насичення і спорожнення; за гамором і тіснявою, сонцем і вітром — ціле місто, сховане від світу під високими кам'яними склепіннями, з десятками вуличок і переходів, зі своїми майданами, водограями, струмками, навіть із власною мечеттю. Тут ніколи не подме вітер, і повітря зворухнеться хіба що від людських голосів, брязкоту збруї, ревіння віслюків і рикання диких звірів, котрих продають так само, як і живих людей та мертві товари.
Гул стоїть, ніби ти всередині велетенської мушлі, звуки не мають куди вирватися, вони живуть тут вічно, у безчасі, для них, як і для всього Бедестану, немає ні дня, ні ночі, ні сонця, ні місяця, ні роси, ні спеки, ні зими, ні літа, тільки блиск, чари, сон, марення, запахи. Мускус від шкір козячих, баранячих, волячих, солодкавий дух килимів, п'янливі пахощі цинамону, ладану, перцю, гвоздики, імбиру, смоли, мускату, сандалового дерева, сірки, амбри.
Головний прохід, по якому можна їхати верхи, навіть кінськими запрягами і куди заходять цілі верблюдячі каравани, з високим синім зоряним склепінням. У напівтемряві бічні крамнички, набиті товарами, які лежать там, може, і тисячу років. Снопи світла падають крізь вузькі вікна згори. Тут височіють гори лілових і чорних фіг, висять баранячі туші, розрубані начетверо, кавалки бринзи, посипаної чорними зернятками, тверда, мов кістка, продимлена бастурма6, тут же арабський клей у “сльозах”, мастика, желатин, басма, хна, ароматні мазі для брів, гашиш, опій, фарби для вовни, східні коштовності; непорушне сидять товсті купці у високих чалмах перед крамницями із срібними, мідними й золотими виробами. Ремісники крають і шиють одяг, роблять мішки, плетуть кошики, їдять кебаби й солодощі, варять плов і шурпу, ріжуть баранів, смажать м'ясо (Бедестан з'їдає за день самих тільки верблюдів до півтисячі, а баранів без ліку), жують, плямкають, відригують, спорожняються, моляться, кричать і плачуть, клянуть і присягаються. Старі вірмени співають тисячолітніх дивних пісень, торговці зброєю, підібгавши ноги, сидять на звірячих шкурах, п'ють шербети, погладжують бороди, вибурмочують вірші

читати