Завантажити

Стріла долетить до цілі.
Не можна їй впасти. Не можна звернути.
Я з вами ітиму, я вірна і сильна.
Я вам поможу у печалі і скруті.
Що знала я, діти, про ваші шляхи?
Та серце говорить (а серце правдиве),
Що доля судилась вам, діти, предивна.
І буде щасливим великий похід.
Я з вами — крізь терни до зір золотих —
Ітиму повік, бо не зможу не йти.
Дійдемо — так серце мені промовляє.
А серце все знає .
Султан не оживав, але й не був мертвий, як уперто твердив його головний лікар Рамадан. Був занадто обережний, щоб одразу казати страшну правду. Роксолана пішла в приміщення Куббеалти, покликала туди великого візира і Баязида. Кизляр-азі Ібрагімові, щоб не стовбичив коло входу за звичкою, веліла приносити їм вісті про султана. Баязид рвався поглянути на батька, вона не відпускала його від себе. Здавалося: відпустить — і вже не побачить живим.
Сиділи до самого досвітку, мовчали, ждали. Чого?
— Може, скликати диван? — несміливо спитав обережний Ахмед-паша.
— Навіщо? — холодно поглянула па нього Роксолана.— Це зробить султан. Може, новий.
— Хай всемогутній аллах дарує життя великому султанові Сулейману,— пробурмотів садразам.
— А коли його величність падишах поставить престол свого царственого існування в просторах вічного раю? — жорстоко мовила Роксолана.— І коли султаном стане шах-заде Селім, а його великим візиром названий буде мерзенний Мехмед Соколлу, цей убивця мого сина Мехмеда, призвідця безлічі чвар, грабіжник і відступник? Що станеться з вами, шановний Ахмед-паша?
— Ваша величність,— озираючись злякано, прошепотів обережний царедворець,— що я маю зробити? Ви радите усунути цього босняка?
У відповідь вона прочитала з вірша Муханнаббі:
Коли задумуєш якесь діло. Не шукай малого, бо для мужа В ділі нікчемнім — страх смерті, І в ділі великім — смак смерті!
Ранок не приніс їм нічого, день так само. Вони виходили з Куббеалти, тільки щоб справити природну потребу, про сон забули, їсти їм носили з султанських кухонь просто в залу засідань дивану. Вісті були невтішні. Султан був мовби й живий, але до притомності не повертався, отже, існував і не існував. Ця непевність не давала змоги вдатися до рішучих дій, тим часом Роксолана мала зламати нерішучість Ахмеда-паші. Не героїзм, не благородство і не підступність, а тільки відчай штовхав її на змову проти султана. Не могла змиритися з думкою, що султаном стане Селім, а не її улюблений Баязид. Селім байдужий, а всі байдужі — жорстокі. Він сповнить кривавий закон Фатіха, уб'є свого брата і всіх його маленьких синів, і в нього не здригнеться серце. А Баязид послухає свою нещасну матір. Він би не вбивав свого брата, навіть ставши султаном. Адже він такий добрий. Навіть собаки відчувають його доброту і завжди біжать за ним цілими, зграями, варто йому виїхати на вулиці Стамбула.
Ахмед-паша лякливо шепотів:
— А воля великого султана?
— Вона могла б ще змінитися, якби не така нагла смерть його величності. Ця смерть може принести незліченні страждання для всіх. Я вже бачу кров, яка тече між тюрбанами й бородами. І вашу, садразам, кров теж. Чи вона вас не лякає?
Але Ахмед-паша вагався, допитувався, канючив. Коли шах-заде Баязид стане султаном, то що ж тоді буде з шах-заде Селімом? Вона глузливо підводила брови на цього чоловіка, терпляче пояснювала йому. Йдеться найперше про нього. Про те, щоб він зоставався і далі великим візиром. Це можливо тільки тоді, коли буде усунений назавжди Соколлу і коли Баязид стане султаном, Шах-заде Селіма тим часом треба буде відправити під надійною схороною (щоб йому ніхто не завдав лиха) в літній султанський палац на Босфорі. Рустем-паша? Він дамат, цього досить. Віднині вона вже не султанша, а валіде. І не султан над нею, як було досі, а вона над султаном, бо він її син, а вона його мати. Влада ій байдужа, але добро держави і всіх земель та люду в них — вад усе.
Так минули ще день і ніч. А на ранок прийшов головний султанський лікар Рамадан і повідомив:
— Великий падишах повернувся до життя!
— Неправда,— тихо промовила Роксолана,відчуваючи,як світи валяться на неї, хоронячи її маленьке тіло під своїми уламками.— Цього не може бути!
— Султан попросив пити і спитав про вас, ваша величність, Вона довго сиділа заціпеніло, тоді сказала:
— Султан уже не може повертатися до життя. Чуєте? Слід вважати його мертвим!
Підвелася і пішла з Куббеалти. На порозі зупинилася, прикликала до себе Баязида, гостро зашепотіла йому в обличчя:
— Бери своїх людей і мчи до того самозванця. Привезеш його голову султанові — будеш помилуваний. Не гайся, поки ще можеш вийти за брами Топкапи і Стамбула. О, коли б у тебе теж був

читати