Завантажити

означало платити за розкіш, а платити можна було лиш крадучи. Крадіжки набули неймовірних розмірів. Що вищі особистості, то більше крали. Султан знав про це, але запобігти не міг. Ловили дрібних злодіїв, жорстоко карали. Робили це злодії великі, в душі жорстоко примовляючи: “Не попадайся!” Багатство несумісне з милосердям.
Самі тільки Топкапи з'їдали за рік на 70 тисяч дукатів м'яса, на ЗО тисяч дукатів риби, спалювали на 20 тисяч дукатів олії в світильниках. Яка держава могла витримати такі видатки?
Майже всі вважали своє становище занадто низьким для себе, тому, мов отруйне зілля, розросталося доносительство, бо кожен хотів зіпхнути того, хто вище, і посісти його місце.
Всі посади продавалися. Продавали всі, починаючи від великого візира. Султан теж продавав би, але в нього боялися купувати.
За все мали розплачуватися завойовані!
Коли Сулейман після смерті Яноша Запойяї знову прийшов до Угорщини, щоб, нарешті, захопити під свою владу всю цю багату землю між Дунаєм і Тисою, він спитав свого великого муфтія:
— Хто найбільший доброчинець на цім світі?
— Його величність падишах,— відповів мудрий Абусууд.
— Ні, найбільший доброчинець на сім світі — райя, яка сіє і жне і всіх нас годує плодами свого труда.
За вказівкою султана Абусууд негайно склав фірман про народ Угорщини:
“В ім'я бога, володаря небес і землі і всього, що є на них,— а він всемогутній—їхня Величність, володар лиця Землі, халіф посланника господнього всіх світів, розповсюдник правил ясного божого закону, утверджувач основ істинної віри, проголошувач найвищих слів, той, що підніс знамення ісламської віри до найвищих вершин, володар держав сього світу, тінява тінь божа над усіма народами, завойовник земель Сходу і Заходу, переможець з поміччю безцінного бога, носій звання великого імама і пресвітлий повелитель, садівник великого халіфату, найстарший між найстаршими, найсправедливіший між законодавцями, десятий між османськими султанами, караючий меч в руках тих, хто карає, володар арабів, персів і ромеїв, могутній захисник шановних двох святинь, возвишених і сяйливих Двох Міст — Мекки і Медіни, султан син султана, султан Сулейман-хан, син султана Селіма-хана — нехай протриває його володарська парость до дня воскресіння і хай користується його справедливими законами по всіх країнах населення чверті Землі!
З божою поміччю зволили завоювати область Буди. І коли настала потреба виявити справедливість, проголошено цю блискучу заповідь і фірман прекрасних наслідків для всієї райї і всієї берайї.
Всі жителі названої області залишаються на своїх місцях. В їхнє життя і челядь ніхто хай не втручається. І рухоме майно, яке в їхніх руках, і їхні доми, крамниці й інші будівлі, які є в городах і селах, і виноградники, й сади, які вони розвели,— є їхній мульк (приватна власність). Можуть чинити з ними що завгодно: продають, дарують, відчужують іншим чином. Усе це в їхніх руках. А коли вони помруть, все переходить у мульк їхнім синам. Згаданого майна хай ніхто не чіпає, окрім законної данини од їхніх виноградників і садів.
І ниви, які вони орють і сіють, також хай лишаються в їхніх руках. Але вони не є їхній мульк, як згадане майно. Вони поряд з іншими державними землями в богоспасенній імперії, відомими під назвою мірійська (оподаткована) земля, перебувають під верховною владою державної мусульманської казни. В володінні райї земля перебуває у вигляді позички (оренди). Вони з різних злаків сіють і жнуть усе, що хочуть, дають з того харадж, званий десятиною, та інші данини, а самі використовують землю як завгодно. І щоб земля не стала пустошньою, хай орють, сіють і обробляють і справно платять данину, і ніхто їм хай не заважає і не чіпає їх. І так хай триває до їхньої смерті, а коли помруть, на їхнє місце стають їхні сини й утримують землю, як сказано вище,— а Всевишній бог знав найбільше і його настанови найстаріші”.
Була, мабуть, лиш одна-єдина людина в цій величезній імперії, якої не зачіпали Сулейманові закони, були для неї мов марево в пустелі, ніби морок над морською пучиною, ніби хвиля над мороком, а над нею хмари або птахи, що летять рядами, недосяжні, незліченні й невловимі, як прах розвіяний.
Роксолана. Велика султанша Хасекі.
Що їй усі Сулейманові кануни, коли не можна знищити найстрашнішого, зоставленого Фатіхом: хай владу успадкує найдостойніший, для збереження єдності, порядку і миру в державі убивши всіх своїх братів з їхніми дітьми, онуками й правнуками чоловічої статі. А найдостойнішим, мов у давніх євреїв з біблії, неодмінно вважався первонароджений, найстарший. Мустафа. її ж сини мали бути вбиті. І ні знищити, ні забути, ні змінити закон Фатіха, бо він став уже звичаєм, а за звичаєм — давність і найбільша сила.
Роксолана ждала, коли зможе переважити навіть ту страшну силу. Іноді ловила себе на думці, що стає схожою на валіде. Згірклий усміх на устах, смага, майже чорногубість. А в душі? Темрява клубочиться дедалі більше й

читати