Електронна бібліотека/Проза

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити

день, не нічку, та й не в одиночку. Прийшов до нього сам цар турецький: “Що ти робиш, Байдо, Байдо молодецький? Кидай, Байдо, Байдо, байдувати, бери мою дочку, та йди царювати”.
У давніх греків було: тим, хто пропав безвісти, кого проковтнули хвилі океану або вогнедишні вулкани, розірвали дикі звірі, склювали хижі птахи, всім цим нещасним споруджували кенотафи, могили без тіла, бо тіло — це вогонь, земля або вода, а душа — це альфа і омега життя, і їй слід возвести святилище. Хай буде святилищем безстрашному Байді пісня, розпочата ним самим, продовжена, може, й нею, докінчена її народом, який навіки збереже мужнього козака в своїй пам'яті. Так дух убитих воскресає і перемагав убивць. Тіло куди попхнеш, туди й похилиться, а дух вистоїть. Ось сила і безсмертя духу! А той, хто вбиває інших, убивав передовсім себе. Повільно, жорстоко, неминуче.
Султан і в гадці не мав, що в Роксоланиній голові клубочаться такі безжальні думки. Розбундючений від самовдоволення, упивався своєю владою, своїм могуттям, мабуть, шкодував, що тим часом може виказувати все це лиш перед одною жінкою, хай і найдорожчою, найвище піднятою.
— Хай ці люди повернуться в свої степи і розкажуть усім, яка недоторканна священна особа султанші.
— Моїй особі нічого не загрожувало, мій султане.
— Я повинен був захистити твою гідність.
— Але ж не ціною чийогось життя! Хіба я просила коли-небудь аж такої ціни, ваша величність? Він не слухав її.
— Ти хотіла просити за Міхрімах.
— Мені здається, що це було тисячі літ тому. І вже минули всі часи. І тепер пізно і безнадійно.
— Але ти хотіла, щоб ми видали її за слов'янина. Здригнись — і не стане мрії. Все життя в здриганнях. Як вона ненавиділа цього чоловіка! Нопередавано і безмежно ненавиділа і водночас прикута була до нього навіки золотим ланцюгом. Як у легенді про початий світу — боги звісили з неба золотий ланцюг, здоб поєднати навіки небо і землю. Так поєднані й чоловік із жінкою. Золотий ланцюг хтивості, продовження роду, вічності. Любити й мовчати — як це тяжко. Та стократно тяжче ненавидіти й не мати змоги, не сміти виказати свою ненависть!
Все ж сьогодні вона не могла стриматися. Хоч почуття усунено, може, й назавжди, ще лишилося місце для слів. Словами не своїми, а взятими з священної книги відповіла Сулейманові, не приховуючи гіркоти в серці:
— “А коли хто з вас бере їх собі в друзі, той і сам з них”. Стояло за цими словами все: і її походження, і дика туга за минулим, за ріднизною, за народом своїм, але водночас і натяк на темні чутки про походження Сулейманове від сербкині, на його османську неповноцінність і навіть випадковість на троні.
Однак султан удав, що не зрозумів натяку. Він був упертий у своїх намірах, не звик слухати ні порад, ні заперечень, щось почавши, не зупинявся, поки й не закінчував, тож, завівши мову про Міхрімах і давши Роксолані зрозуміти, що прислухався до її слів, коли зверталася вона до Байди, прислухався і не пропустив жодного слова і все збагнув,— тепер мав договорити своє.
— Я подумав,— твердо мовив Сулейман.— Хай це буде Рустем-наша.
Роксолана задихнулася.
Ой доненько ж моя! Як ти пригнула мене к землі! Ти ж то й занапастила мій супокій! Хотіла відомстити тобою за своє рабство і неволю довічну, а відомщено мені. Чи ж так буде завжди?
Роксолана ніколи не ждала від султана такої, сказати б, невгадної поквапливості, ще менше сподівалася вона почути ім'я вчорашнього султанського імрахора, цього чоловіка, що тільки й здатен навчити її та її доньку їздити верхи на конях і геніально лаятися. Сама ж подала думку султанові про те, щоб повернув Рустема до столиці, сама й каялася, коли побачила, як незграбний босняк щосили виявляє запопадливість, щоб пробратися в диван, розштовхуючи ліктями візирів. І смерть Байди, цього святого лицаря,— хіба не на сумлінні Рустемовім? А тепер султан хоче зробити його своїм зятем.
— Ваша величність, але ж він недужий!
— Недужий? Ніхто мені цього не казав.
— Згадайте, яке в нього обличчя. Він схожий на мерця. На утопленика.
— Хто придивляється до чоловікового обличчя? Адже сказано: “Що приховують їхні груди і що виявляють”. Рустем-паша вірний. Може, є здібніші, але високі здібності не ходять у парі з послушливістю й вірністю.
— Жіноче чуття підказує мені, що Рустем-паша безнадійно хворий. Може, в нього невигойна виразка і він стікає кров'ю.
Щодень він стає блідіший, аж синій, так ніби з нього ночами висмоктують кров якісь страшні потвори.
— Я звелю перевірити,— сказав султан, наче цим і вичерпувалася вся справа. Думки Роксоланиної не питав, ніби Міхрімах і не її донька і сама вона — не його жона, не султанша. Та після того, як не змогла порятувати Байду, якого, може, сама й занапастила своїм відчаєм, Роксолана збайдужіла до всього, навіть до власних дітей. Хіба не однаково? Рустем, то й Рустем. Принаймні чоловік не криводушний, відвертий іноді аж до дурості, не приховує, що вірить у

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери