Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

думати, бурмотів Феопемпт знов про патріарха Фотія, про його настановлення й веління, в набридливому посиланні на церковні авторитети відчувалася не так упертість митрополитова, як розгубленість; він не знав, як заповнити величезний внутрішній простір собору, його лякала незвичність і багатоманітність церкви зсередини так само, як і зокола, зготовлений до розписування звичайного храму, де все скупчується в серединній наві, візантієць погано уявляв тепер, як достосувати канонічні картини з історії Христа до отих численних притворів, до переходів, до неприродної, майже містичної рухомості внутрішнього простору спорудженої несамовитими будівничими київської церкви; водночас він не хотів поступатися бодай клаптем вільного місця, лякаючись, що непокірливий Сивоок відразу скористається з того, щоб вималювати там щось поганське.
— Церкві потрібні покірливі,— бурмотів митрополит, — покірливі, покірливі...
— А державі ще й даровиті, — докинув Ярослав, тішачись з розгубленості Феопемптової.
— В церкві святої Софії в Константинополі є напис, який читається однаково і звичайно і ззаду наперед: “Ніфон аномимата ми монан офін”. — “Омийте не тільки тіло ваше, але омийтесь також від ваших гріхів”. Така кругойдучість потрібна й у розписах на священні теми.
— “Ясарак ісон вєам ясак”, — раптом просунувся з-поза художників блазень Бурмака, з нахабним реготом перебиваючи митрополита.— Звучить мовби по-ромейськи, а навпаки читати; “Кася має в носі карася”. Го-го!
Князь махнув рукою, наказуючи блазневі щезнути, але урочистість хвил"і вже була зіпсована, митрополит застиг з роззявленим ротом, очі йому засльозилися, тепер він особливо був схожий на конаючого. “Три чисниці довіку, а за своє тримається міцно”, — подумав Ярослав.
Нарешті Феопемпт скинув з себе заціпеніння, заговорив далі. В храмах візантійських багатство мусій зіставляється гармонійно з блиском мармурів карійських, родоських, італійських, без мармурів не обійтися й тут.
— Забарно, — сказав князь, — в таку далеч возити камінь — забарно й невигідно.
— Маю вість, що вже везуть для храму дві мармурові колони. — Митрополит засовався на лавці задоволене. — Білі й високі колони везуть грецькі купці для твого храму, а ще — корсту марморяну з візерунками македонськими.
— Рано запрагли класти мене в корсту, — гмикнув Ярослав, — ще не збираюся переселитися до отця небесного, повинен пожити для його слави й міці. А щоб не пропали колони твоїх купців ромейських, то поставимо їх коло храму — так воно й буде. Всередині ж обійдемося нашим каменем та розписом.
— Не стачить мусії на весь храм — займемо лиш середину, а в боках полишимо так,— митрополит перебирав тонкими губами, — будуть голі стіни.
— Не звичен наш народ до голих стін, — заперечив Ярослав, — саме ж місце не повинне одлякувати. Святиня — це те, що людей об'єднує, збирає докупи. Як же зберемо голими стінами?
Князь звертався вже не до митрополита — слова його спрямовані були, здається, до Сивоока, мовчазного й похмурого, ще й досі вбитого невтішним горем по загибелі Ісси. Феопемпт і розгнівався, і злякався княжої неуваги, мерщій перебрав до себе нитку розмови, підкликав Міщила й двох антропосів, ті розгорнули звойці на підлозі між князем і митрополитом. Було на пергаменах здоблення константинопольської придвірної церкви Феотокос Фарос, тої самої, що освячена була патріархом Фоті-єм і правила за взірець кільком поколінням художників, які мали возвеличувати своєю працею бога.
В найвищій вишині підбання у великому колі виблискувало барвною мусією зображення Христа-Вседержителя, або Пантократора по-грецьки. Правою рукою Пантократор благословляє зібраний унизу люд, а в лівій тримає закриту книгу Нового завіту, яку відкриє в день страшного суду. “Небом послуговуюсь як троном, і земля — підніжжя для ніг моїх”.
Пантократора підпирає небесна сторожа з чотирьох архангелів — Гавриїла, Михаїла, Рафаїла й Уріеля. Архангели одягнені в далматики, поверх них мають золоті лори. В руках у них — сфери й лабари. На лабарах тричі виписано слово “агіос”, тобто — святий.
На величезній увігнутій поверхні конхи головної абсиди — зображення Марії, що молиться за рід людський. Всеславна, скора на поміч усім християнам. Вона превише небес. В ній і мудрість, і захист, вона мовби небесний град, з якого вийшов Христос на боріння й смерть за рід людський, вона — й церква земна, вона — все. А над нею — в трьох медальйонах Деісус: Марія й Іван Предтеча звертаються до Христа з молитвою за всіх сущих.
Далі йде церква земна. В простінках між вікнами барабана — апостоли, в парусах — сидячі євангелісти. Під Орантою — євхаристія. Шість апостолів з одного боку і шість з другого простують до престолу до двічі представленого Христа за причастям, Христові з обох боків престолу слугують два ангели з ріпідами в руках. Христос один раз преподав хліб (“се тіло моє”), другий — чашу з вином (“се кров моя”).
Іоанн Дамаскін стверджував, що вся церква стоїть на крові мучеників. Тому на підпружних арках

Останні події

06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?


Партнери