
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
думати, бурмотів Феопемпт знов про патріарха Фотія, про його настановлення й веління, в набридливому посиланні на церковні авторитети відчувалася не так упертість митрополитова, як розгубленість; він не знав, як заповнити величезний внутрішній простір собору, його лякала незвичність і багатоманітність церкви зсередини так само, як і зокола, зготовлений до розписування звичайного храму, де все скупчується в серединній наві, візантієць погано уявляв тепер, як достосувати канонічні картини з історії Христа до отих численних притворів, до переходів, до неприродної, майже містичної рухомості внутрішнього простору спорудженої несамовитими будівничими київської церкви; водночас він не хотів поступатися бодай клаптем вільного місця, лякаючись, що непокірливий Сивоок відразу скористається з того, щоб вималювати там щось поганське.
— Церкві потрібні покірливі,— бурмотів митрополит, — покірливі, покірливі...
— А державі ще й даровиті, — докинув Ярослав, тішачись з розгубленості Феопемптової.
— В церкві святої Софії в Константинополі є напис, який читається однаково і звичайно і ззаду наперед: “Ніфон аномимата ми монан офін”. — “Омийте не тільки тіло ваше, але омийтесь також від ваших гріхів”. Така кругойдучість потрібна й у розписах на священні теми.
— “Ясарак ісон вєам ясак”, — раптом просунувся з-поза художників блазень Бурмака, з нахабним реготом перебиваючи митрополита.— Звучить мовби по-ромейськи, а навпаки читати; “Кася має в носі карася”. Го-го!
Князь махнув рукою, наказуючи блазневі щезнути, але урочистість хвил"і вже була зіпсована, митрополит застиг з роззявленим ротом, очі йому засльозилися, тепер він особливо був схожий на конаючого. “Три чисниці довіку, а за своє тримається міцно”, — подумав Ярослав.
Нарешті Феопемпт скинув з себе заціпеніння, заговорив далі. В храмах візантійських багатство мусій зіставляється гармонійно з блиском мармурів карійських, родоських, італійських, без мармурів не обійтися й тут.
— Забарно, — сказав князь, — в таку далеч возити камінь — забарно й невигідно.
— Маю вість, що вже везуть для храму дві мармурові колони. — Митрополит засовався на лавці задоволене. — Білі й високі колони везуть грецькі купці для твого храму, а ще — корсту марморяну з візерунками македонськими.
— Рано запрагли класти мене в корсту, — гмикнув Ярослав, — ще не збираюся переселитися до отця небесного, повинен пожити для його слави й міці. А щоб не пропали колони твоїх купців ромейських, то поставимо їх коло храму — так воно й буде. Всередині ж обійдемося нашим каменем та розписом.
— Не стачить мусії на весь храм — займемо лиш середину, а в боках полишимо так,— митрополит перебирав тонкими губами, — будуть голі стіни.
— Не звичен наш народ до голих стін, — заперечив Ярослав, — саме ж місце не повинне одлякувати. Святиня — це те, що людей об'єднує, збирає докупи. Як же зберемо голими стінами?
Князь звертався вже не до митрополита — слова його спрямовані були, здається, до Сивоока, мовчазного й похмурого, ще й досі вбитого невтішним горем по загибелі Ісси. Феопемпт і розгнівався, і злякався княжої неуваги, мерщій перебрав до себе нитку розмови, підкликав Міщила й двох антропосів, ті розгорнули звойці на підлозі між князем і митрополитом. Було на пергаменах здоблення константинопольської придвірної церкви Феотокос Фарос, тої самої, що освячена була патріархом Фоті-єм і правила за взірець кільком поколінням художників, які мали возвеличувати своєю працею бога.
В найвищій вишині підбання у великому колі виблискувало барвною мусією зображення Христа-Вседержителя, або Пантократора по-грецьки. Правою рукою Пантократор благословляє зібраний унизу люд, а в лівій тримає закриту книгу Нового завіту, яку відкриє в день страшного суду. “Небом послуговуюсь як троном, і земля — підніжжя для ніг моїх”.
Пантократора підпирає небесна сторожа з чотирьох архангелів — Гавриїла, Михаїла, Рафаїла й Уріеля. Архангели одягнені в далматики, поверх них мають золоті лори. В руках у них — сфери й лабари. На лабарах тричі виписано слово “агіос”, тобто — святий.
На величезній увігнутій поверхні конхи головної абсиди — зображення Марії, що молиться за рід людський. Всеславна, скора на поміч усім християнам. Вона превише небес. В ній і мудрість, і захист, вона мовби небесний град, з якого вийшов Христос на боріння й смерть за рід людський, вона — й церква земна, вона — все. А над нею — в трьох медальйонах Деісус: Марія й Іван Предтеча звертаються до Христа з молитвою за всіх сущих.
Далі йде церква земна. В простінках між вікнами барабана — апостоли, в парусах — сидячі євангелісти. Під Орантою — євхаристія. Шість апостолів з одного боку і шість з другого простують до престолу до двічі представленого Христа за причастям, Христові з обох боків престолу слугують два ангели з ріпідами в руках. Христос один раз преподав хліб (“се тіло моє”), другий — чашу з вином (“се кров моя”).
Іоанн Дамаскін стверджував, що вся церква стоїть на крові мучеників. Тому на підпружних арках
Останні події
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?