
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
ногами. Князь квапив своїх будівничих. Не працювали тільки в день різдва, в інші ж дні були в роботі при вогні з вечора до другої сторожі, а зрання, починаючи з сторожі четвертої. Будівничі відплачували князеві и за поквап своїм високим умінням знущатися над князівською казною, так що доводилося Ярославові вдаватися по запомогу до бояр, і купців, і навіть до простого люду, з якогопередтим зідрано все, що тільки далося зідрати силою. Просив князь про пожертви, і тоді несли хто що міг, а ще залежно від того, хто який гріх чи яку провину хотів спокутувати перед новим невідомим, але всемогутнім, як мовлено повсюдно, богом: несли золото й срібло, зброю, прикраси, несли хто корець жита, хто порося, хто пару курей, хто десяток явчок. Все приймалося, тут-таки коло будованої церкви поставлено княжі продавниці й вимінниці, де можна було набути щось із пожертв, даючи навзамін гроші чи коштовності, решта пожертв ішла відразу в діло: поросята смажилися й з'їдалися робітниками, патралися кури, варилися каші, пеклися хліби, і так виростала ця велика церква, і так її довершено й покрито кованим золотом ще перед тим, як насипано на повну вишину нові вали Ярославові й назначено межі великого Києва. Коли побачив Ярослав готову церкву святої Софії у всій її великості посеред муравлиська люду, який клопотався новими валами, і уявив, що незабаром увесь той люд, а до нього й ще стільки,осяде по цей бік валів назавжди, тоді тільки збагнув, що народ, зібраний у городі докупи, набагато страшніший правителеві, аніж розсіяні по всій землі поодинокі ратаї, пастухи, ловчі, бортники й просто волоцюги та колотники. Та справи державні, раз розпочаті, вже не даються зупинити. Велика держава вимагала великого й города. А Русь була тепер великою державою і мала бути ще більшою. Візантія самим тільки своїм існуванням повинна була покликати до життя ще бодай одну так само велику й могутню землю. В світі не може існувати тільки одна велика держава, потрібне суперництво, потрібне взаємне побоювання, постійна пересторога, інакше-бо — кінець людству. Хіба ж історія не дає свідчень? В часи Александра Македонського світ перебував на грані цілковитого підкорення, а отже, й знищення в рабстві, тільки простори Індії поглинули й розпорошили всемогутнє військо Александрове, і так протривав світ далі. Римські легіони, мабуть, змогли б понищити все суще, аби не розбилися врешті об дикі орди германців, і вже Візантія виникла на краю Римської імперії, мов її уламок, і водночас — суперниця похмурого Риму. Але як тільки виникла, так і породила собі на противагу нові держави: то агарян, то персів, то болгар, то германців, то, нарешті, державу Руську, яка виросла в суперника найгрізнішого і, здається, нездоланного, бо імператори візантійські й не пробували посилати своїх військ у цю велику й загадкову країну, боялися її нескінченності, її холоднеч, її багатолюддя. Навіть Василій Македонянин не зважився виступити проти Русі, хоч, здавалося, міг би скористатися з послаблень, які виникли в час суперництва Володимирових синів.
Імператор Константин був для Ярослава суперником незначним. Однак діяв-Ярослав обережно, пішов навіть на те, щоб узалежнитися від Константинополя ще більше, ніж його покійний отець, бо Київському князеві треба було утвердитися, перш ніж вступати в справжнє суперництво з ромеями. А ще вважав він: перед тим як виступати проти когось, слід перебрати від нього все, чим той тримається, чим славен і великий, простіше кажучи, вибити з рук супротивника його зброю, заволодіти нею самому і вже тоді кинутися на ворога. Прийнявши в Києві митрополита грецького і впустивши в руські церкви поряд з відправами болгарськими, як то велося від князя Володимира, також відправи на мові грецькій, Ярослав тим самим відновив у народі стару ворожнечу проти греків. Гадали ромейські імператори, що, нав'язавши руським свого бога, заволодіють вони не самими душами цього великого народу, а й цілою державою; насправді ж вийшло так, що князь Володимир, а за ним і Ярослав охоче прийняли цього бога не для упокорення ромеям, а тільки тому, що давав він силу і славу іншим племенам і народам, відкрив навстіж двері до цілого світу,— отож сподівалися й вони заявити про себе світові голосом цього бога, не шкодуючи сили для спорудження храмів на його честь, пішли навіть на великі пожертви, а ще більші злочини супроти дідизни. Іноді страшно ставало Ярославові, як думав він про знищення й плюндрування душ свого народу. Минувшина ввижалася в образі тих дівчат, що прощаються з своїм дівуванням. Розплітають місячної ночі десь над озером або річкою коси, ходять берегом, взявшись за руки, в довгих білих сорочках, предивні й пречудові, мов з передвіку, сумно співають:
Ой минуло,
Ой минулося
Красне літечко,
Не повернеться.
А йде осінь
Жовтолистая,
Нема квіток —
Самі ягідки,
Самі ягоди
Та все круглії...
Може, в піснях і віруваннях давньої Русі ховалася та чистота й міць, яка мала прийти на зміну тому світові, що на його березі конала, мов здихаюче
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса