Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

великими і такими блакитними, що не підібрав би під них барву сам дід Родим.
— А таки приїхав твій батько, доню,— муркотів Ситник, спливаючи потом вдоволення і обіймаючи те дивне, вперше бачене Сивооком створіння,— та ще й привіз тобі... Ось глянь...
І він вигорнув з-поза себе Сивоока, а той, замість пручнутися, слухняно вийшов наперед і опинився віч-на-віч з тим чудом. І так вони дивилися одне на одного, а Ситник вдоволено посміювався, а потім, гукнувши щось на свого нещасного затурканого Тюху, почвалав собі до якоїсь з будівель, полишивши посеред двору малих.
— Ти хто? — спитав хрипло Сивоок, оговтавшись першим і за правом старшого, бо був на цілу голову вищий.
— Величка, — продзвеніло йому на відповідь. — А ти? Він трохи подумав, чи годиться так ото відразу й розкриває тнся перед цією Величкою, але не втримався і сказав:
— Сивоок.
— Чому так звешся? — поцікавилася Величка.
— Не знаю. А ти чому?
— Бо я дівчина, а дівчина повинна зватися гарно.
— А що таке дівчина? — поспитав Сивоок.
— Як то що? Я... Хіба ти не знав?
— Не знав.
— І ніколи не бачив дівчини?
— Не бачив.
— А кого ж ти бачив?
— Діда Родима. Та купців. Та ще Ситника.
— Ситник — то мій тато.
— А мені байдуже.
— Мій тато найкращий на світі.
— Найкращий — дід Родим.
Це зацікавило дівчину.
— А де він?
— Нема.
— То чому ж він найкращий, коли його нема?
— Був — його вбили.
— Знаєш що? — сказала Величка, мабуть нічого не збагнувши з похмурої Сивоокової історії.— Хочеш, я покажу тобі мак?
— А нащо він мені? — недбало промовив Сивоок, хоч ні сном ні духом не відав, що то таке.
— Тато варить з ним меди,— пояснила дівчина,— найміцніші й найдорожчі. А я люблю, як він цвіте. Ти бачив, як цвіте мак?
— Я все бачив, — відважно збрехав Сивоок, насилу втримуючись від спокуси простягнути руку й помацати волосся У Велички: чи справжнє, живе, чи, може, зроблене з якихось заморських нитей, як ото в деяких купців виткані корзна, що сяють на сонці і навіть у сутінках?
Мак виявився червоним і пелюстки мав теж мовби несправжні, мовби витнуті з ніжної заморської тканини й почеплені до зеленого стебла.
— Я знаю ліпші квіти, — сказав Сивоок, — в найдальшій пущі, посеред червоних борів росте висока синя квітка. Завбільшки з тебе.
— А чому бори червоні? — спитала дівчина.
— Бо гілля там не видно, воно десь далеко-далеко вгорі, а видимі самі стовбури і кора на них від довголіття зчервоніла.
— А хіба може бути квітка така завбільшки, як я? — знов не повірила дівчина.
— Хочеш — я принесу тобі.
— А хочу.
— Ну, то добре.
Але прийшов Ситник, мовчки смикнув за руку Сивоока й повів за собою.
— Приходь! — гукнула Величка, а він не знав, озирнутися на дівчину чи вирватися від Ситника і побігти знов до неї.
Ситник привів хлопця до тої закіптюженої, упослідженої хижки, штовхнув до покорченої грубої дошки, що мала правити за стіл, буркнув:
— Їж! Отут і житимеш з Тюхою.
Розкудланий Тюха, перелякано зиркаючи, сидів з другого боку столу і тьопав дерев'яною ложкою якусь розбовтану поливку. Сивоок похмуро глянув на Ситника.
— Хочу м'яса.
— Он ба! — засміявся Ситник, зчищаючи з себе веселощі, як гадюка стару шкірку. — Ану, Тюхо, дай йому м'яса!
Тюха слухняно метнувся до хлопця, вихилився, щоб ухопити своїми чіпкими клешнями, але Сивоок в'юнко проринув у нього попід руками, штовхонув Ситникового полигача ззаду так, що той заточився, а сам помчав до дверей. Однак Ситник уже знав норов малого і ще швидше вискочив за двері, зачинив їх перед самим носом у Сивоока, зареготав знадвору:
— Ось тобі м'ясо! Знатимеш ти ще в мене!
Сивоок озирнувся. Одне-єдине віконечко, затягнене оболонкою від міхура, таке малесеньке, що тільки руку простромиш. Стояв, важко дихав.
— Ну, чого ти? — промимрив Тюха, знов беручись хльобати поливку. — Слухайся. Треба.
Хлопець мовчав. Аж тепер зрозумів, як попався Ситникові в лабети, прийшло перше усвідомлення сили, що перейшла йому в спадок від Родима, та водночас відчув і брак сили для того, щоб боротися з таким, як Ситник.
Він ліг спати, не доторкнувшись до їжі, а коли вдосвіта другого дня Тюха став будити його, аби призвичаювати до роботи по господарству, Сивоок так кускув його за волохату лапу, що той завив по-вовчому й побіг скаржитися хазяїнові. Ситник звелів не чіпати малого. Знав добре, що голод і безвихідь зроблять своє. Сивоок довго лежав у хижі, потім, коли сонце вже добре підбилося, вийшов на подвір'я. Хотілося пити, хотілося їсти, найбільше ж хотілося злетіти над гострокіл і полинути світ за очі. Набрів на криницю, дістав дерев'яним відром води, напився. Ще коли пив, відчув, що за спиною в нього хтось стоїть. Але не подав виду. Поставив відро, витер губи тильною стороною долоні, як то робив завжди Родим, тільки тоді озирнувся. Позад нього стояла Величка. Така, як і вчора. А може, ще гарніша й ніжніша.
— Ну, де ж твоя квітка? — поспитала вона. Сивоок мовчав, спідлоба поглядаючи на дівчину.
— Чи збрехав? —

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери