Завантажити

цього вигравало м'язами все тіло. Він весело ніс свої загонисті роги, жируючи, підгецував головою, наче підбиваючи лобом щось невидиме, підтанцьовував на місці, перестрибував дорогу то одному турові, то іншому, лаштувався навіть до бійки і з молодими й старими, іноді й схрещував свої роги в несправжньому змаганні, але відразу ж випручував їх і з веселим вибриком гнав далі.
Цей вогнистий молодий тур вельми припав до серця Сивооку, і хлопець навіть вигадав для нього ім'я — Рудь.
Найчастіше Рудь сікався до великого, мов чорна гора, тура, який бутів грізно і потужно, аж, здавалося, двигтить земля від його бутіння. Якщо для такого довелося б підбирати наймення, то ліпшого й не вигадаєш, аніж — Бутень. Може, той Бутень був найдужчим у турячому царстві, бо від його ревіння полохливо забиралися геть усі табуни, а він вів своє чи не найчислен-ніше сімейство поважно і зверхньо. Ніхто не насмілювався перетнути йому путь; хто опинявся поблизу, намагався мерщій забратися геть, коли чулося його бутіння, то вже ніхто не пробував подавати голос, бо видався б він кволим і немічним.
Може, все це й було не до вподоби Рудю, а може, вигравала в ньому дурна молода сила, якої не знав куди подіти, і тому пхався він напереріз Бутеню, зачіпав його то так, то сяк, дратував більше й більше, аж поки увірвався тому терпець і могутній тур зупинився, пропускаючи повз себе свій табун, а сам погрозливо виставив проти Рудя свої товстелезні роги, на кожному з яких міг би зависнути отакий нахабний туренко.
З таких турячих рогів у діда Родима був лук. Він купив його у проїжджого грецького купця за тяжкі гроші, бо гречин клявся, що такий лук є тільки в нього, що зробив його славетний заморський майстер і закляв, через що ніхто не хотів брати лука па продаж, а він рискнув, бо знав майстрове закляття. А полягало воно в тому, що той, хто зуміє зігнути лук і натягнути тетиву, робитиме великі діла. Є луки з буйволячих рогів, і їх теж мало хто спроможний зігнути, а хто доконає того, то стає великим воїном або й князем, цей же лук і зовсім незвичайний. Тоді Родим мовчки посміхнувся на купцеве базікання, взяв лука, упер його одним кінцем у землю і зігнув так легко, немов був він навіть не з міцного тисового дерева, а з молодої вербини. І стріляв тоді Родим з свого лука так далеко, як ніхто б не зміг, але більше нічого не встиг зробити, стятий мечами тих, що прийшли під хрестом.
Ну, та були то роги неживі, про них Сивоок не став би й згадувати, коли б не дід Родим. Але й цей спогад, промайнув у нього за одну мить, бо вся увага хлопцева скупчилася на двох потужних звірах, старому й молодому, гінкому, в'юнкому, але ще не зміцнілому, і затверділому в нерушимій своїй силі. Один був мов веселе палахкотюче полум'я, другий — темний, ніби земний кряж, один, здавалося, ще й не усвідомлював до пуття, на що зважився, другий трактував сутичку поважно, бо вже раз він став до бою, то мав бути бій, мав тут бути переможений і переможець, один мав піти собі далі, як і досі ходив вільно й незалежно, а другий лягти, може, й довіку. По тому, як напружилися м'язи на могутній шиї в Бутеня, як виставив він на супротивника свої неосяжні роги, можна було не мати ніякого сумніву щодо перебігу сутички, і Сивоок немало дивувався легковажності Рудевій. А той і собі надувся, напиндючився, наставив свої тонкі ріжки проти замшілого пакілля старого і ще мовби й посунувся трохи наперед, щоб зчепитися в смертельному поєдинку з непереборним досвідченим туром, але в останню мить зненацька стрибнув убік, вихнув якось смішно головою і, видно, й сам не відаючи, що чинить, шпортонув Бутеня рогом в заднє ліве стегно. Він загнав ріг так глибоко, що аж зупинився, переляканий свавільним своїм учинком, але відразу ж схаменувся, рвонувся всім тілом ще більше убік і, проорюючи в заволохатілому стегні Бутеня широку й глибоку борозну, вирвав свою зброю і кинувся навтіч.
Але Бутень не став його переслідувати. Глухо заревівши навздогін своєму ворогові, він тяжко повернувся і посунув до заростів. З широкої рани била густа червона кров. Тур ішов важче й важче, дедалі більше припадав на поранену ногу, але не падав, мабуть, не хотів ганьбитися перед усім турячим племенем, прагнув сховатися з своєю бідою, тому простував до молодих хащів, де знайшов би прихисток, і їжу, і, може, воду.
Сивоок теж назирці посунув за Бутенем, він безстрашно заглибився в зарості, випереджаючи старого тура, знав-бо, що поранений звір не становить для нього жодної загрози, а він сам ще надто малий, щоб його лякався Бутень і зупинявся, зачувши чужий дух.
Росло там кілька досить міцних уже вільх, навколо них вставала памолодь, сонце майже не проникало в ці зелені сутінки, і земля тут ніколи не висихала, була мокра, аж чавкотіло під ногами, мов на болоті. Потім раптом стала перед Сивооком неприступна стіна колючих драчів, але він пров'юнився й крізь неї і знайшов там кругленьку латочку води, спокійної й чистої. Ледве встиг відскочити на другий бік озерця в кущі, як задвигтіла земля і, проламуючись важким тілом

читати