Завантажити

викричані, мовби знов падають назад, до чорно відкритих ротів, до тих ідіотських солдатських горлянок, горлянки душаться словами й виштовхують їх знову й знову:
Ja, warum, ja, warum!
— Хто тут старший? — вигукнув Отава, пересилюючи верескняві виспіви солдатні. Якась постать відділилася від кола.
— Я професор Отава, — сказав Гордій, — відповідаю за всі роботи. Вимагаю абсолютного послуху. Негайно загасити вогнище і не сміти більше чинити тут таких неподобств. Це — собор, запам'ятайте! Тут не палили вогнищ навіть найдикіші люди в історії.
По-німецьки слово “собор” звучало багатозначно: “Дом”. А. може, то так здалося Отаві? Може, передчував уже тоді він, що це буде його останній притулок, останній і вічний дім?
РІК 1015
СЕРЕДЛІТТЯ. НОВГОРОД
Но Бог не вдасть дьяволу радости.
Літопис Нестора
Високі свічі в срібному трисвічнику горіли в княжій ложниці до глибокої ночі.
Ярослав читав привезену йому за великі гроші з Болгарії книгу святого отця церкви Іоанна Дамаскина. “Нема нічого вищого за розум, бо розум — світло душі, а нерозум'я — тьма. Як позбавлення світла творить тьму, так і позбавлення розуму по-темнює смисл. Безсмисленість властива тварям, людина ж без розуму — немислима. Але розум не розвивається сам собою, а потребує наставника. Приступимо ж до єдиного навчителя істини — Христа, в якому заключаються всі тайни розуму. Наблизившись же до дверей мудрості, не вдовольнимося цим, але, з надією на успіх, будемо штовхатися в них”.
Князь відсунув книгу, довго дивився в світлий свічний вогонь. Ждав, що, викликані книжною премудрістю, прийдуть власні думки, але в голові стояла якась важка, гойдлива стіна, серце князеві билося пришвидшено, мов по довгому бігу, насилу стримався від того, щоб не схопитися і справді не бігти кудись. Куди ж? Жив останні місяці в душевному сум'ятті, відчував розтерзаність в серці. Закусив губу, знов підсунув книгу.
“Хоча істина не потребує барвистих прикрас, але вони необхідні для заперечення проти тих, хто спирається на ложний розум. Істину треба досліджувати не марнослав'ям, а смиренням”.
Якби ж то хто-небудь міг йому заперечити в будь-чому? Довкола був тільки послух і догідливість — повсюдні й почасні супутники княжої влади. Хіба що Забава? Але геть, геть! йдеться про справи набагато вищі. Йому потрібна тільки мудрість, тільки просвітленість розуму, а все, що скаламучує, затемнює, спантеличує, — геть!
“Що є філософія? Філософія є страх божий, добродітельне життя, уникнення гріха, удаління від миру, пізнання божественних і людських речей, вона вчить, як чоловік ділами своїми повинен наближатися до бога”.
Сімдесят глав мала в собі книга велемудрого інока з Єрусалимського монастиря святого Сави, довго бився князь над тяжкими словесами, пересилюючи в собі нуртування крові, аж поки заснув сном тяжким і уривчастим після пізнього читання.
Вже вдарили перші морози, налагодилися шляхи до Новгорода, князь ждав вістей, але вістей не було ні з Києва, ні з варяг, зате, мовби в передчутті возвишення Ярославового, посунули до нього прочани, мандровані іноки, святі люди, які бували в далеких заморських землях, а тепер розносили по всій Руській землі чудеса, бачити які вони сподобилися. Бачили ж вони в Єрусалимі на місці розп'яття Ісуса Христа розщілину, крізь яку пролилася його кров на голову Адамову. Бачили стовп Давидів, де він склав псалтир. Бачили колодязь Якова, коло Сихема, де Ісус бесідував з самарянкою. Найбільшим же чудом була в Єрусалимі світлість, яка низходить з неба в час вечірній у велику суботу і запалює кадила. Світлість та схожа на кіновар, багряна вона, як кров, а кадила загоряються від неї тільки православні. Підносили свічку, запалену од того небесного світіння, до бороди, але борода не горіла.
Прочан кликано на учти княжі, місця їм відводилися коло Ярослава, подавано багато грибних потрав, м'ясо, смажене на жару, дичину, ставлено кубки й ковші з пивом, медами, фрязь-ким вином; але святі люди вдовольнялися самим хлібом та водою, клали смиренно на дубовий стіл свої ніколи не миті руки, покорчені від ломоти в кістках, з порепаною, подібною до волової, шкірою, ворочали повільно велетенськими, як ведмежа шуба, бородами, відрощуваними навмисне, щоб протиставити справжню чоловіцьку красу бісівському жіночому безборідству. Не живи для себе, а для бога, дбаючи за життя вічне. Ум, віддаляючись од усього зовнішнього і скупчуючись у внутрішньому, повертається до себе, тобто з'єднується зі своїм словом, що перебуває в думці по естеству, через слово з'єднується з молитвою і молитвою восходить в розум божий з усією силою любові й усердям. А молитися треба повсякчас. Як святий Павло, що совершав щодень по триста молитов і, щоб не збитися з ліку, клав за пазуху триста камінців, викидаючи по одному після прочитання молитви. А щоб з'єднатися з богом у думах своїх, уникати треба ринків, городів і людського шуму, бо нема на світі більшої пагуби, ніж людський гомін, грища, сміх і кощунства. Втікай звідти. Возлюби мовчання, живи в печерах, як святі

читати