Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

жінки у горничні. Тільки анічичирк! Добре буде, Христе! Я не забув давнього, — важко дишучи і метаючи очима стріли, казав він. — Все я пам'ятаю, все. Мені хочеться тобі яке-небудь добро зробити.
Перед очима її зовсім зникнув світ. Замість його темно-зелений морок клуботав кругом неї.
— Геть від мене, іроде! сатано! — нестямно скрикнула вона і пустилася наче стріла від його.
Вона нічого не бачила, не чула. Не бачила, як він зло подивився услід їй, не чула, як гірко вимовив: “Ну-у! я ж тебе доїду, шлюшище!” — і, повернувшись, пішов далі.
А вона не йшла — летіла. З'під воріт одного дому собака гавкнула і погналася за нею. Та куди тій собаці догнати її? На повороті хтось толкнув. У сусідній улиці підняли регіт.
— Що то за лисиця так тікає? — хтось крикнув.
— Федоре! Ану доганяй своїм жеребцем, чи доженеш? — зареготався один звошик до другого.
— Та що воно таке? — питає той. — Видно, у добрих бувальцях була. Ач, закуріла.
— Поїдьмо. Що воно, справді?
І два звощики один проти другого навперейми помчалися за нею навздогінці.
Аж улиця гуде від їх бігу, аж іскри сиплються з-під кінських копит, а Христя байдуже — одне чеше, мов її хто ззаду підганяє.
Ось уже вона і в своїй улиці, он уже і той дім, де вона живе, видно. Ще трохи, ще — і вона до рундука добігає.
Двері з улиці там завжди заперті, і, щоб увійти, треба дзвонити. Вона забула про те і з усього розгону налягла на половинку дверей. Ті на сей раз не були заперті і з грюком розчинилися. Вона кинулась уперед: як укопана стала...
Перед нею на піддашковій бантині на товстому шнурі спокійно Е^ІСІВ... Колісник. Христя хитнулася, скрикнула і з усіх чотирьох повалилася наг'знак. Під рундуком тільки загуло, як вона упала.
XIII
— Де се я? Що зо мною? — були її перші слова, коли вона прийшла до помки.
Кругом тихо, темно. Щось шелестить під нею. Та се солома! ЗБІДКІЛЯ? де вона взялася? А то що угорі, з глухого куточка сіріє? Кругом так вогко, сумно. Се вона у льоху чи під землею? І то крізь оддушину доходить неясний світ. Господи! як вона піймана сюди, чого і за що піймана?
Вона підвелася, сіла і почала пригадувати. Голова у неї крутилась і в ухах дзвонило, а їй здавалося, що земля під нею тіпається і її хитає. Від немочі вона знову лягла... щось пробігло по лиці, щось укусило за шию. Вона махнула рукою і роздавила блощицю!
Як навісна, вона скочила — зразу усе пригадала. Так, так — вона перед собою бачить Проценка, він їй щось шепоче: “Добра тобі хочу — іди у наймички до моєї жінки”. Що вона сказала? Не діждеш! Вона пам'ятає, як кинулась від його. Пам'ятає, як добігла до рундука, ускочила в двері... І перед нею зателіпався на вірьовці труп Колісників. Серце у неї заболіло, щось важке підійшло під горло і, наче руками, здавило. Далі все повилося забуттямтемнотою.
То було з нею... а тепер? Де вона, чого сюди забралася? Хто її закинув сюди?
Як не пригадує Христя, як не розкидає свою споминку — нічого не пригадає.
Помацки покралася вона до оддушини, що сіріла вгорі. Стала проти неї, простягає руки, хоче піймати, а оддушина все мов вище та вище підіймається... Вона аж навспинячки стає... махає рукою і об залізну штабу торкнулася пальцями. Холодом пронизало її наскрізь. “Та се тюрма!” — трохи не скрикнула вона. Вона у тюрмі, вона... За що? Сльози давили її. Видно, щось зробила вона, коли її вкинули у тюрму. Оце так! Ще вчора була між людьми, їх клопоти клопотали її, а сьогодні одрізалась від їх навіки сими чотирма стінами. Ще вчора качалася на м'якій перині, панувала, а сьогодні — на гнилій соломі, у тюрмі. Так се та напасть, про яку плескала баба Оришка. Господи! За що ж, про що? Кому вона лихо заподіяла, кому хоч бажала чого Злого?
Сльози градом полили з її очей, і вона, припавши лицем до колючої соломи, неутішно плакала. Кругом неї чорна ніч і тиша незамутна, і тільки її важке та гірке зітхання порушує ту німу тишину.
Довго вона плакала, поки знову забулась-заснула. Прокинулась — крізь невеличке віконечко під оселею, перевите залізними штабами, пробивався ясний сонячний світ; по жовтій соломі стрибає він, наче хто іскри розсипав, а кругом морок. Стіни, покриті цвіллю та чорними плямами, здавалось їй, зступилися, наміряючи її придавити. З якогось далека доносився до неї стук, гомін. Ось наче над її головою щось загарчало, і не примічені нею двері розчинилися.
— Эй ты! Спишь там али околела! — хтось обізвався. — По-барски почивать изволишь. Подь сюда.
— Се я? — спитала Христя. — Да ушь не кто — ты.
Христя підвелася — на дверях стояв москаль.
— Да живей, живей! Што, словно неживая? — гукав він на неї. Невмита, нечесана, вона як устала, так і пішла за ним, думаючи, на яку ж се нову муку ведуть її.
Її увели у якусь здорову хату.
— Посиди здесь. Паабажди, сичас пристав выйдет.
Тоді тільки догадалася Христя, що то вона була в чорній при

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери