Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

опльований ходив по садку. — Мені почулося, наче ім'я моєї жінки.
— А так ЗДУРУ перше збрівше на ум мення, — одказав Книш. — Хіба ці повії задумуються над чим?
Проценко мовчав, ідучи схилившись коло їх. Він недовго після того зоставався у садку, кликнув лакузу, розплатився, попрощався з Книшем і Рубцем і пішов з садка. Щоб трохи вихмелитись, він не взяв звощика і пішов пішки. Ідучи улицями, думка його, як він не одганяв її, знай, вертілася коло того случаю з арф'янкою, не давала йому покою, будила незірване зло у серці. “Що за мення викрикнула вона тоді? Пистини Іванівни? Яка Пистина Іванівна?” Окроме Рубцевої жінки, він не знав нікого з своїх знайомих. Що Рубцева жінка з ним загравала, він пам'ятає. Та почім же цій повії звісно? Хіба Колісник успів усе розказати?
І він, дійшовши до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка, котрий несамовито задзвонив, аж на усю улицю луна роздалася...
II
— Номер! — гукнув Колісник на всю швейцарську першої і розкішнішої гостиниці у місті, увівши під руку Наташку, закриту чорною густою вуаллю, -гак що і лице її не було видно.
— Сімейний?
— А вже сімейний. Бач, не сам, — кричить Колісник.
— Пять с полтиною, — кидаючи лукавий погляд на Наташку, одказав Колісникові.
— Веди, а не запрошуєш!
— Да я так. Я, видите, кому как угодно. Может, дорогой будет — есть и подешевле, — оправдувався лакуза, виступаючи уперед.
— Веди! — гука Колісник.
Лакуза повів не дуже-то ясно освіченим коридором. Лакуза біг уперед, мов його хто у шию гнав, а ззаду Колісник, ведучи під руку Наташку, поскрипував на увесь коридор своїми чобітьми.
Добігши до одних дверей, лакуза метко одімкнув їх і скрився; поти Колісник довів Наташку до входу, уже лакуза, засвітивши світло, стояв на дверях.
— Це? — спитав Колісник.
— Самый аристократический, — вихваляв лакуза, даючи дорогу. Номер справді був, як казав лакуза, “аристократический”. Вибитий блакитними шпалерами, з важкою на дверях блакитною портьєрою, з узорчатими на вікнах завісами, з дірочок котрих виходила теж блакитна матерія, з блакитною м'якою мебеллю, він здавався якимсь гніздечком, звитим у блакитній блакитності неба. На стіні у золотих рамах висіло здоровенне дзеркало, котре, віддаючи у своєму чистому склі голубі стіни хати, здається, їх ще далі розводило, ширшало хату, з однії робило дві. Під дзеркалом диван, коло його стіл, кругом обставлений м'якими голубими кріслами. Колісник грузько опустився на одно і почав обдивлятися хату.
— Гарно, матері його куля! Гарно! — казав він, усміхаючись усім своїм широким червоним лицем.
— А спальня где? — спитала Наташка.
— Вот, — указав лакуза на другу блакитну портьєру, що непримітне скривала вхід у боковій стіні.
— Посмотрим, — мов велика пані-хазяйка, одказала вона і пішла за портьєру. Лакуза поніс за нею свічку.
— Ничего, хорошо, уютно, — вертаючись, сказала вона Колісникові. — Только, друг мой, еще так рано спать — не напиться б нам чаю?
— Самовар, — скомандував Колісник, і лакуза, як опечений, побіг з хати, його тільки важкі ступні глухо доносились з коридору.
— Это я, папаша, так, — підходячи до Колісника і ласкаючись до його, казала Наташка, — чтобы не дать заметить лакею, что я не твоя жена.
— О, та ти лукава! — промовив Колісник і, ущипнувши злегка за її пухку рум'яну щічку, посварився на неї пальчиком.
— О, палаша! Дорогой папаша! — звалившись на Колісника і давлячи. його на кріслі, лащилась Наташка.
— Іч, який чортьонок! Іч, який чортьонок! — гукав радісно Колісник, пручаючись під Наташкою, а вона то гуцала його, то плескала по круглих щоках руками, то хапала за голову і жарко і міцно пригортала його до свого високого лона. Колісник чув, як у неї кров у жилах дзюрчала, як її тривожно серце билося. У його дух захоплювало у грудях, очі грали і горіли, мов свічки.
— Годі! Годі! Бо й чаю не дожду, — гукав Колісник, одводячи її.
— Ага, роздражнила? роздражнила! — плескала, рада, у долошки Наташка і пішла вистрибом по хаті.
Колісник, як вовк, зорив своїми очима за легкою поступом, за її такими красивими викрутасами. Це вона, зразу круто повернувшись, упала знову дойого на груди.
— Папаша! Миленький папаша! — замираючим голосом шептала вона. — От коли б я була твоя дочка. Ти б любив мене? Ні, не хочу дочкою, а жінкою. Така молодесенька, красива, а ти такий обломій... За мною роєм молодіж в'ється, я гуляю всюди, а ти дома сидиш.
— А дзуськи? — сказав Колісник, — оцього не хоч? — і підніс їй під самісінький ніс здоровенну дулю.
Вона з усієї сили ударила його по руці і, одкинувшись, закричала:
— Понеси своїй першій!
— Перша далеко, — одказав Колісник.
— А твоя жінка жива?
— Жива.
— У... N? — і вона назвала місто, де жив Колісник. Колісник, дивуючись, зиркнув на неї.
— Ти почім знаєш? — спитав

Останні події

24.05.2025|13:24
Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
24.05.2025|13:19
У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
24.05.2025|13:15
«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»


Партнери