Електронна бібліотека/Проза

СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
Завантажити

опльований ходив по садку. — Мені почулося, наче ім'я моєї жінки.
— А так ЗДУРУ перше збрівше на ум мення, — одказав Книш. — Хіба ці повії задумуються над чим?
Проценко мовчав, ідучи схилившись коло їх. Він недовго після того зоставався у садку, кликнув лакузу, розплатився, попрощався з Книшем і Рубцем і пішов з садка. Щоб трохи вихмелитись, він не взяв звощика і пішов пішки. Ідучи улицями, думка його, як він не одганяв її, знай, вертілася коло того случаю з арф'янкою, не давала йому покою, будила незірване зло у серці. “Що за мення викрикнула вона тоді? Пистини Іванівни? Яка Пистина Іванівна?” Окроме Рубцевої жінки, він не знав нікого з своїх знайомих. Що Рубцева жінка з ним загравала, він пам'ятає. Та почім же цій повії звісно? Хіба Колісник успів усе розказати?
І він, дійшовши до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка, котрий несамовито задзвонив, аж на усю улицю луна роздалася...
II
— Номер! — гукнув Колісник на всю швейцарську першої і розкішнішої гостиниці у місті, увівши під руку Наташку, закриту чорною густою вуаллю, -гак що і лице її не було видно.
— Сімейний?
— А вже сімейний. Бач, не сам, — кричить Колісник.
— Пять с полтиною, — кидаючи лукавий погляд на Наташку, одказав Колісникові.
— Веди, а не запрошуєш!
— Да я так. Я, видите, кому как угодно. Может, дорогой будет — есть и подешевле, — оправдувався лакуза, виступаючи уперед.
— Веди! — гука Колісник.
Лакуза повів не дуже-то ясно освіченим коридором. Лакуза біг уперед, мов його хто у шию гнав, а ззаду Колісник, ведучи під руку Наташку, поскрипував на увесь коридор своїми чобітьми.
Добігши до одних дверей, лакуза метко одімкнув їх і скрився; поти Колісник довів Наташку до входу, уже лакуза, засвітивши світло, стояв на дверях.
— Це? — спитав Колісник.
— Самый аристократический, — вихваляв лакуза, даючи дорогу. Номер справді був, як казав лакуза, “аристократический”. Вибитий блакитними шпалерами, з важкою на дверях блакитною портьєрою, з узорчатими на вікнах завісами, з дірочок котрих виходила теж блакитна матерія, з блакитною м'якою мебеллю, він здавався якимсь гніздечком, звитим у блакитній блакитності неба. На стіні у золотих рамах висіло здоровенне дзеркало, котре, віддаючи у своєму чистому склі голубі стіни хати, здається, їх ще далі розводило, ширшало хату, з однії робило дві. Під дзеркалом диван, коло його стіл, кругом обставлений м'якими голубими кріслами. Колісник грузько опустився на одно і почав обдивлятися хату.
— Гарно, матері його куля! Гарно! — казав він, усміхаючись усім своїм широким червоним лицем.
— А спальня где? — спитала Наташка.
— Вот, — указав лакуза на другу блакитну портьєру, що непримітне скривала вхід у боковій стіні.
— Посмотрим, — мов велика пані-хазяйка, одказала вона і пішла за портьєру. Лакуза поніс за нею свічку.
— Ничего, хорошо, уютно, — вертаючись, сказала вона Колісникові. — Только, друг мой, еще так рано спать — не напиться б нам чаю?
— Самовар, — скомандував Колісник, і лакуза, як опечений, побіг з хати, його тільки важкі ступні глухо доносились з коридору.
— Это я, папаша, так, — підходячи до Колісника і ласкаючись до його, казала Наташка, — чтобы не дать заметить лакею, что я не твоя жена.
— О, та ти лукава! — промовив Колісник і, ущипнувши злегка за її пухку рум'яну щічку, посварився на неї пальчиком.
— О, палаша! Дорогой папаша! — звалившись на Колісника і давлячи. його на кріслі, лащилась Наташка.
— Іч, який чортьонок! Іч, який чортьонок! — гукав радісно Колісник, пручаючись під Наташкою, а вона то гуцала його, то плескала по круглих щоках руками, то хапала за голову і жарко і міцно пригортала його до свого високого лона. Колісник чув, як у неї кров у жилах дзюрчала, як її тривожно серце билося. У його дух захоплювало у грудях, очі грали і горіли, мов свічки.
— Годі! Годі! Бо й чаю не дожду, — гукав Колісник, одводячи її.
— Ага, роздражнила? роздражнила! — плескала, рада, у долошки Наташка і пішла вистрибом по хаті.
Колісник, як вовк, зорив своїми очима за легкою поступом, за її такими красивими викрутасами. Це вона, зразу круто повернувшись, упала знову дойого на груди.
— Папаша! Миленький папаша! — замираючим голосом шептала вона. — От коли б я була твоя дочка. Ти б любив мене? Ні, не хочу дочкою, а жінкою. Така молодесенька, красива, а ти такий обломій... За мною роєм молодіж в'ється, я гуляю всюди, а ти дома сидиш.
— А дзуськи? — сказав Колісник, — оцього не хоч? — і підніс їй під самісінький ніс здоровенну дулю.
Вона з усієї сили ударила його по руці і, одкинувшись, закричала:
— Понеси своїй першій!
— Перша далеко, — одказав Колісник.
— А твоя жінка жива?
— Жива.
— У... N? — і вона назвала місто, де жив Колісник. Колісник, дивуючись, зиркнув на неї.
— Ти почім знаєш? — спитав

Останні події

27.08.2025|18:44
Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
25.08.2025|17:49
У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
25.08.2025|17:39
Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
23.08.2025|18:25
В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
20.08.2025|19:33
«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
19.08.2025|13:29
Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
18.08.2025|19:27
Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
18.08.2025|19:05
У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
18.08.2025|18:56
Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
18.08.2025|18:51
На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»


Партнери