Завантажити

i т. д.
На великих сомiв на гака, як ви мали нагоду пересвiдчитися з нашої розповiдi, найкраще чiпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гiмалайського ведмедя. На бiлого ведмедя сом не бере, бо бiлий ведмiдь звiр полярний, а сом любить теплi води й не дуже холодних звiрiв.
Як ловити сома?
Дуже просто: наживляйте гачка, сидiть i чекайте. Почне клювати - пiдсiкайте. Пiдсiкши - витягайте. Витягли - зразу ж берiть ножа i розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в черевi знаходили рiзнi цiкавi речi: копчену ковбасу, вареного рака й пару цiлiсiньких шпротiв. Отже iнодi сом вам принесе не тiльки самого себе, як свiжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку холодну закуску.
Iнтересна риба сом!
За царського режиму, як свiдчать дореволюцiйнi рибалки-письменники, сом важив до 400 кiлограмiв, ковтав собак i ведмедiв. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну i ковтатиме симентальських бугаїв i невеличкi буксирнi пароплави...
Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже вiримо. Радянському письменниковi не до лиця, - м'яко кажучи, - перебiльшувати.
А сома... сома менi самому доводилося бачити такого завбiльшки, як комбайн! Тiльки трохи довшого.
Це, дорогi нашi читачi, серйозно i без жодного перебiльшення.


ЩУКА
Розмова буде про справи дуже серйознi, через те давайте вiдразу домовимося про термiнологiю. Значить, так:
Щ у к а - це щука-риба роду жiночого.
Щ у п а к - це щука-риба роду чоловiчого.
Щ у ч е н я т а, щ у п а ч е н я т а, щ у п а ч к и, щ у п е л я т а - це таке собi - дрiб'язок.
...Суперечка буяла страшна, аж трохи не до бiйки: хто бiльшу впiймав щуку.
Гордiй Iванович, знаменитий спiнiнгiст, що обшмагав своїм спiнiнгом Десну, Днiпро i всi iншi озера вiд Чернiгова до Днiпропетровська, захлинаючись, розповiдав, що десь бiля Бужина вiн витяг на спiнiнг щуку вагою 21 кiлограм 310 грамiв, що вся вона була в мулi, як у клоччi, i що, розчинивши, вiн викинув у неї зсередини двокiлограмового судака, а зуби в щуки були у сантиметр завдовжки, i що вiн iз зуба зробив собi шило i тим шилом i досi протикає пiдметки!
Дiд Круча слухав Гордiя Iвановича, презирливо пихкаючи люлькою, i коли Гордiй Iванович, кiнчаючи розповiдь, зiтхнув: "Отака була щука!" - дiд Круча рвучко пихнув люлькою, витяг люльку з рота, сплюнув i промовив:
- Щупеля!
Гордiй Iванович пiдскочив, хотiв щось крикнути, але в нього вийшло тiльки:
- Т-т-т-т-т!..
Вiн закашлявся, сiв, ударив об землю рукою, захлинувся, довго вiдсапувався, вхопив баклажку, ковтнув води, ще хотiв щось сказати, та дiд Круча його перебив сердито:
- Ти пiсню знаєш?
- Яку пiсню?
- Що отаман Iван Сiрко спiвав?
- А мало хiба Iван Сiрко пiсень спiвав?
- Та я про щуку питаю. Пiсню про щуку? Оту:
Та щука-риба в морi
Гуляє по волi...
А менi, молодому,
Нема щастя-долi...
- Чув таку пiсню? - присiкався дiд Круча.
- Ну, чув!
- Так її отаман Iван Сiрко спiвав! Давнi дiла! Так оту щуку, що її Сiрко бачив, я впiймав! Три пуди з фунтом! А ти менi - двадцять одно кiло. Щупаченя твоя щука проти моєї! О!
- Та вiдкiля ви, дiду, знаєте, що то та сама щука?
- Та ти не перебаранчай! Ти слухай!
Ми сидiли на березi Пiдстепного лиману, пiд розлогою вербою, i така та верба стара-стара, що аж репнула вiд старостi i на три стовбури подiлилася, стовбури тi в рiзнi боки порозкарячувалися i утворили вже не дупло у вербi, а якесь мiжстовбур'я, де не те що сiсти, а й лягти можна. Дiд Круча запевняє, що тiй вербi: "Лiт iз тища, а може, й менше".
- Сiрко Iван, дiду, пiд цiєю вербою, часом, не вечеряв?
- Сiрко? Що Сiрко?! Сiрко - це було позавчора, а ти скажи, чи не сидiв пiд цiєю вербою князь Святослав, як плив Днiпром-Славутою печенiгам бубну вибивати! Ти про це подумай, а не про Сiрка, про Йвана! О!
- Та ви, дiду, i такого можете наговорити, що пiд цiєю вербою великий князь Київський Олег цiлувався з вiзантiйською князiвною Ганною, пiсля того як ото вiн "княжну поя, отиде в волостi своя".
- А чому нi? - визвiрився дiд Круча. - Чому, я питаю, не поцiлуватися пiд такою пiд вербою?! Та пiд таким небесним шатром, зорями вигантованим та ще й пiд тихий плюскiт джерела дзеркального? А ти б хiба не поцiлувався?!
А воно й справдi: глибоке-глибоке темно-синє, аж чорне, небо над нами, а зiрок тих, зiрок, - та такi тi зорi чистi, такi осяйнi, - нiби хтось їх навмисне на цю нiч понадраював тертою з сирiвцем цеглою...
Вiд Пiдстепного лиману до самiсiнької розкаряченої верби-велетня прослалася протока з прозорої води. До цiєї протоки пригорнувся безкрайнiй херсонський степ, прилiг i цiлi столiття з тої протоки, гарячий, воду дудлить i нiяк напитися не може... А вода там свiжа-свiжа та прозора, бо з-пiд верби i далi поза вербою в ту протоку б'є джерельна вода, вiками б'є вода iз багатьох джерел, узимку навiть не замерзаючи... А на тому

читати