Завантажити

пiрнав».
Нiчого подiбного.
Пiдiйшов до шланга, ленiнградка пальцем припинила струм, сказала «будь ласка», i я собi пройшов сухий, як порох!
Я хочу попередити, що те, про що я говорив i далi говоритиму, я роблю од щирого серця, говорив i говоритиму, як про непреложнi факти, самi по собi факти. Нiкого я не мав i не маю на думцi нi з ким порiвнювати...
Ленiнградки- красивi.
Це зовсiм не значить, що по iнших наших прекрасних мiстах i мiстечках, селах i селищах жiнки некрасивi.
Скрiзь нашi жiнки красивi! Скрiзь-скрiзь! Але, невважаючи на це, ленiнградки красивi!
Викрутився чи нi?
Вони красивi зовнiшньо: стрункi i голубоокi, привiтнi і чепурно одягненi...
Але ще красивiшi вони красою внутрiшньою. Красою жiнки-героїнi, що пережила страшнi, невимовне жахнi роки нечуваної блокади, пережила, перенесла i перемогла разом iз своїм батьком, братом, чоловiком, разом iз своїм бойовим другом — Червоної Армiї воїном.
Не може не свiтитися цей героїзм в її променистих очах, не може вистраждана нею перемога не пiдносити гордовито її нiжно-струнку фiгуру...
Не може ленiнградка бути некрасивою i зовнiшньо, i внутрiшньо.
I ленiнградка — красива.
Це — взагалi...
А оце — зосiбно.
Тролейбус...
Тролейбуси в Ленiнградi новенькi, чистенькi, лiтають ленiнградськими вулицями прудко.
Здивував нас такий факт: пасажири в тролейбусах переважно чоловiки.
I все якось вони так у тролейбусi розташовуються, що заповнюють передню частину машини.
"В чiм рiч?» — думаю собi.
Додивився-таки.
Ну на який тролейбус не глянеш — водiй (шофер) обов'язково молода i до того гарна дiвчина.
Ну й зрозумiло, що пасажири переважно чоловiки i всi товпляться наперед.
Самому теж довелося у тролейбуснi пасажири пошитися.
Не можна витримать!
Та де ж витримати, коли спереду сидить водiй, як квiтка, кабiна уквiтчана конвалiями, черемхою, тюльпанами, — їдеш, як у казцi...
Ай дай ленiнградцi!
Ну, ясно, що при такiй органiзацiї тролейбусного руху мiсячний план перевозок пасажирiв виконується за пiвтора дня.
А що робиться, як зiрветься оте тролейбусне колiщатко, ролик отой з дроту?!
Ви б побачили!
Всi пасажири стрiмголов кидаються того ролика до дроту пристроїти один поперед одного.
А водiй стоїть, посмiхається:
— Не всi разом, громадяни! Дайте он тому блондиновi, хай вiн! Iншим разом як зiскочить, тодi ви пристроїте!
Блондин — сам не свiй. Лице щасливе, посмiхається, i вже так пристроює того ролика, так пристроює: одно око на роликовi, а друге на водiєвi...
Менi так нi разу й не пощастило ролика пристроїти: молодшi затирають.
Ленiнградська жiнка...
Хай буде щаслива, хай буде весела ленiнградська жiнка пiсля всього пережитого.
Хай виростуть її немовлята, що їх так багато ми бачили по ленiнградських садках, парках i скверах.
На її втiху i на ще бiльшу славу її города, города-героя!
— Ми любимо свiй город, дуже любимо, — сказала менi ленiнградка.
— Я бачу це, пересвiдчився в цьому, — одказав я їй..
— I що ви на це скажете? — запитала вона.
— Одно можу з сумом сказати: як жалко, що я не Ленiнград!

ГЕРОЇ ГОРОДА-ГЕРОЯ

Ленiнград — город-герой.
Як це розумiти?
Чи може бути так, що от стоїть собi город, стоїть вiками, i раптом — в найтрагiчнiшi часи свого буття — вiн, город, сам собою робить героїчний подвиг, достойний Золотої Зiрки Героя...
Очевидно, що так бути не може.
Славою героя вiнчають свiй город люди.
Ленінградці в страшні часи тяжкої блокади уквiтчалн гранiтнi груди свого мiста Золотою Зiркою...
А от спитайте когось Iз ленiнградцiв, хто пережив усю блокаду:
— Ви — герой?
Подивиться ленiнградець на вас так, як дивиться лiкар на пацiєнта, усмiхнеться i пiде далi...
I хоч скiльки б ви таким способом шукали серед ленiнградцiв i ленiнградок героїв, — не знайдете...
Нема героїв...
А от, не дуже дошукуючись героїв, поїдьте ви на околицi города-богатиря. Там вам покажуть переднiй краї героїчної оборони Ленiнового мiста, а за кiлькадесят метрiв переднiй край гiтлерiвцiв I скажуть:
— Отут ми стояли на смерть! I нi на крок назад!
Тодi ви озирнiться: ви побачите димарi заводу iм. Кiрова, будiвлi великого мiста i, може, навiть почуєте дзвiнки трамваїв i гудки тролейбусiв...
А поруч вас — руїни славнозвiсної Пулковської обсерваторiї.
I вам iще скажуть:
— Захоплення гiтлерiвцями Пулковських висот означало б для Ленiнграда смерть. I ми стояли на смерть. Смерть не встояла, а ми встояли.
Вам не треба тодi шукати героїв... Ви вiтайте кожного ленiнградця i кожну ленiнградку, чи працює вiн тепер над вiдбудовою свого улюбленця города, чи спить вiчним сном, благородною ленiнградською землею покритий...
I не допитуйтесь у живих, що кожний iз них в тi страшнi часи робив: чи стояв у блiндажi переднього краю, чи пiдносив на переднiй край набої, чи гасив у мiстi запалювальнi бомби, чи рятував поранених, чи годував слониху Бетсi та лева в зоологiчному саду, чи закопував у землю бронзово-воронi конi з Анiчкового мосту, чи будував над «Мiдним вершником» укриття, чи, прориваючись вузькою стежкою Ладозького озера, пiдвозив зголоднiлим

читати