Завантажити

може), яке ласкаве око стежить за ним..., Радянське, хазяйське око!
Побувавши на з'їзді охотників, відчуваю (ще раз!), який же наш народ хороший!
26 грудня, 51. От у мене під руками онук, Павлушка, тільки-но починає говорити. Я йому:
— Це твій тато! А він:
— Папа!
І все-таки він кричить:
— Тато! Тато! І знову ви:
— Національна обмеженість!
Нічого подібного! Хай каже:
— Тато!
Бо мій тато г... їв коров'яче, щоб з голоду не здохнути!
Хай каже:
— Тато!
Бо мій тато ручку барині, бодай би вона сказилася, цілував!
Хай живе мій онук і хай він ніколи не бачить барині!
Хай!
Мені шістдесят три роки, а в мене й досі поза шкірою мороз од барині.
І досі сплющуєшся, ніби тебе бариня по голові трахне.
Ніколи не забуду, коли мій батько, Михайло Кіндратович, старий, сивий, розумний, дотепний, співак чудесний (баритон у нього був), схиляється, було, до барининої ручки.
Цілує...
А тепер бігає мій онучок Павлушка веселий, хороший, а я, дід, знаю, що виросте він чудесним хлопцем і комунізм будуватиме.
1 січня, 52. Не можу не сказати теплого слова про М. Т. Рильського за статтю в новорічному номері «Радянська Україна».
Стаття зветься «Зорі Кремля».
Так писати може тільки великий письменник! Не в словах, а в кожній літері, в кожній комі — любов до народу!
Цілую Максима Тадейовича!
І радуюсь, що він живе серед нас!
23 січня, 52. їздили полювати. Це не вперше і не востаннє. Нічого!
І як радісно, що я нічого не вбив!
І як радісно, що я ще поїду (обов'язково!), щоб щось убити!
І як радісно буде, що я нічого не вб'ю.
Одне тільки: Павлушка, онук, чекає від діда зайця. А дід — без зайця та й без зайця! Перед онуком незручно!
25 січня, 52. Інтересне явище. Пригородні селяни, оті, що до Києва щодня з молоком, з яйцями, з городиною, — це все спекулятивний елемент. Неприємна публіка! І як тяжко колгоспним керівникам із ними! Розбещене, розхристане, не колгоспне, а спекулятивне!
Щодня вранці в двері: стук! стук!
— Що?
— М'яса? Свининки? Молочка? Яєчок?!
Противне таке, не колгоспне, а якесь куркульське!..
Хіба можна собі уявити справжніх колгоспниць, настоящих майстрів наших урожаїв, щоб вони стукали в двері:
— Молочка?! Яєчок?!
Вони — Хобта, Савченко, Лисенко — думають про лани, про врожай, а ці — перекупки:
— Молочка?! М'ясця?..
Стук! Стук!
Коли вже вони переведуться?
5 лютого, 52. Тимошенко й Березін.
Естрада. Здібні дуже хлопці. Та де здібні — талановиті.
Це все так!
Скільки я їх бачиа у своєму житті — естрадних артистів!..
Сидить перед тобою — «тьо-о-омная ночь!», і чого йому від тебе треба — невідомо.
— Напишіть!
— Що?
— Та, знаєте, так ото напишіть, щоб... той... оте... так, знаєте, здорово напишіть, щоб уся зала аж... той... розлягалася... про колгоспника... Знаєте, щоб усі сміялися... От як «Зенітку» ви написали! От і тепер...От... значить, чоловік... Ну, одне слово, щоб смішно було! Щоб усі сміялися... Та ви знаєте...
— Ну, а все ж таки про що?
— Та той... отой...
І потім цілком серйозно:
— Ви знаєте, тов. Вишня, наш народ так хоче сміятися... Він так хоче сміятися, що аж дуже хоче сміятися... Ну, а письменники, ви мене пробачте, вони якось обминають естраду, вони якось... той... оте... А народ наш дуже хоче сміятися! А ми, естрадники, для того ж і живемо, щоб... той... оте... того... Так напишете?
...І от Тимошенко...
Він не тойкає, не отойкає, не тогокає... Він упивається у вас, він ніби помпу своїх очей встромляє у вашу думку... Що? Як? Одне слово! Одну мисль!..
І ви знаєте, — він вас заражає на творчість, на дерзання, на роботу!
Для такої людини хочеться щось ізробити, бо це людина творча.
Творець!
Багато ще в нього є недосконалого, невдалого, наївного, почасти дрібного, але не в цім річ: на добірному зерні пшениці полова навіть обов'язкова.
Але це творчість...
А творчість, справжня творчість, вона не тільки радує, вона запліднює...
От вам і Тарапунька!
8 лютого, 52.
Що таке талант?
Горький правильно сказав: «Талант — це робота».
Таланти різні бувають:
1) Талант для таланту.
2) Талант для себе.
3) Талант для народу.
Я — за третій талант.
Для таланту? Чепуха... Масло для масла...
Для себе? Сам себе по череву гладить?! Нецікаво!
Для народу?
Інтересно, корисно, але ж і трудно!
Чому?
Бо в таланті твоєму бере участь народ!
Хочеш бути талановитим — учись у народу!
Вивчився? Визнали?
Кланяйся народові!
А коли тебе вже визнали таким уже талантом, що талановитішого й у світі не було, — гордись, пишайся, задавайся, хукай, мукай, подивись у дзеркало, а потім ще раз запишайся і...
Вчись у народу!
Позадавайся, позадавайся та й... поклонись народові!
8 лютого, 52. Якби я, Остап Вишня, щось використав із попереднього... Що б мені сказали?!
Та мене б убили! Та знищили б!
Вишня — украв! Ой-ой-ой!
Так я вам скажу по секрету. Все своє життя літературне я стежив, щоб — не дай бог! — не вкрасти чогось у іншого. Чи пощастило мені це зробити, чи ні — я не знаю... Я не хотів бути похожим на інших...
Признаюсь. На зорі моєї літературної роботи я (страшенний курій),

читати