Завантажити

хотілося від Ю. І. Яновського?
Радості в творчості!
А то якось так виходить, що він (а разом із ним і література) «вистраждовує» перемогу.
Я, грішний чоловік, думаю, що література — радість!
9 квітня, 49. Між іншим: Марк Твен!
Говорять мені: «От Марк Твен! Якби Ви були такі, як Марк Твен!»
Марк Твен — геніальний гуморист! Преклоняюсь! Я ніколи, мабуть, не дійду до таких висот у гумористиці, як Марк Твен!
Хвала йому!
Одного не знаю: чи усміхнувся коли-небудь негр, коли він прочитав Марка Твена?
Не знаю!
Коли усміхнувся негр, коли в нього з'явилася посмішка, така, знаєте, безпосередня, справжня, коли Марк Твен викликав радість у негра, — цілую стопи Марка Твена!
18 квітня, 49. Мені дуже страшно дожити до того моменту (чи часу), коли дзвінкосерйозний Малишко, або людодотепний Воскрекасенко, чи несміливо-сміливий Смілянський, чи колючий Маківчук, чи їйбогужялюб-люприроду (а любить він таки її по-справжньому) Новиченко, чи авиколинебудьтягли Гончаренко, чи недайбогхтонебудьдізнаєтьсящояспінінгіст Вільховий, чи їйбогутоваришіяобов'язковопоїдуаякжеж Копиленко, чи татамдвіщучкийодинокуньчик Дорошко, чи поїхалибачилине стрілялиякстрілялиневлучили М. Т. Рильський, чи можеайбожеіябпоїхавтаквоноякстріляєтакбахкаєаптичкажвонахочежити П. Г. Тичина, чи івменебуласучечкаойсучечкачорнахорошаіяїйбогумисливець О. Є. Корнійчук, айщовименіговоритеябільшефутболіст Ю. К. Смолич, чи ойохотавонаменепродменамочить Ю. І. Яновський, чи словочестіубившістсотнайшоводну Богдан Чалий, чи івменепесгавкаєаяжодинавменехазяїни Семен Скляренко, чи нащоменімисливськарушницяколиятойщогреблірвав Платон Воронько, чи аможежмисливствонедужеідеологічновитримане Микола Руденко, чи австалинградемынеохотились Борис Палійчук, чи актоегознаетстреляетнестреляет М. М. Ушаков, чи Ярославмудрийтежходивналови І. А. Кочерга, — от коли ці всі коли-небудь де-небудь скажуть: «Остап Вишня — старий!» — І, збираючись на полювання, додадуть: «Не турбуйте його!» — я того ж часу — візьму й помру!
21 квітня, 49. Про фізкультуру. Ми в дитинстві не фізкультурили: ну, «у м'яча», ну, «наввипередки»... Да, у «городки» (кеглі в нас звалися), та ще у «покотьола», та ще «на ковзанах»... Ну, верхня «наввипередки», на «ковзанках» (ковзани — коньки, а «ковзанки» — інше), «нагинати дерева» — вилізеш на вершину й нагинаєш...
Ну, що ж іще? Наше, хлоп'яче? Може, я щось і забув (і напевно!), але народ сам, самотужки не міг не розвивати своєї сили, спритності...
Тепер...
Тепер — спорт всенародне явище, організоване, обгрунтоване.
Це — ясно: народна влада, Радянська влада...
Але нам, старим, що робити?
А ви знаєте, я, що ніколи не фізкультурив, я цілком серйозно тепер жалкую...
І коли повз мене біжать (крос), коли я дивлюсь на футбол, на легкоатлетів, — я захоплююсь!
Я б і сам побіг!
І я б зробив це ще... краще!
4 травня, 49. Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», — а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові.
Хай його прізвище на «ов» чи на «ий», хай він співає «Во саду ли, в огороде», чи «Будьте здорови, жявіце багато», або танцює камаринського чи лявониху, — я з ними і танцюватиму, й співатиму з особливим захватом. Бо ото й є справжні українці.
6 травня, 49. Говорять про моє 60-ліття.
Про його святкування і т. ін.
Я говорю: «Не треба!», «Навіщо?!»
І бачу, що кожний, кому я це говорю, думає:
«Так, так! «Скромничає»... Молода піч колупає...» А мені так не хочеться, от їй-богу, не хочеться ніякого з приводу мого 60-ліття «буму». Не в моїм це характері! Не вірите? А я прошу вас: повірте!
Коли іноді Вишня «окрисювався», вимагав до себе уваги і т. ін., — то це було тільки тоді, коли Вишня був представником радянської літератури. Для літератури і в ім'я літератури. А шістдесят літ — це моє, особисте. Не треба!
15 травня, 49. Який би я був щасливий, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу!
Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!
Але як це трудно!
Для літератури, по-моєму, треба перш за все — чесність.
Потім уже геній, талант, здібність і інші атрибути літератури.
Тоді буде література!
12 грудня, 49. Сьогодні дістав листа з Москви. Якась там затримка з виданням моєї збірки в «Крокодилі».
Невже ніхто не розуміє, що мене аж ніяк ця справа не турбує? Видадуть — видадуть! Не видадуть — не видадуть!
Спасибі вам усім, мої дорогі рецензенти, за вашу думку про мою роботу! Пишіть, що хочете; говоріть, як знаєте!
Мою роботу рецензував народ!
Говорю це не хвастаючись, говорю це як факт, — схиливши свою сиву голову перед народом
Чи зрозумієте ви, рецензенти мої, що, взявшись за літературну роботу, я ніколи не думав про гонорар, про свою славу і про всяке таке. Я почав робити те, що, на мою думку, могло дати користь народові.
Народ — оцінив. Спасибі йому. Значить, жив я не паразитом.
Помилявся? Так! Помилявся, і дуже помилявся. Але з чистою совістю можу сказати, що ніколи

читати