Завантажити

сигаретою.
- Мене турбує одне, майоре, де тіло вашої жінки. Сьогодні зробили ексгумацію. Тіла нема, – байдуже якось сказав лейтенант.
- Я цього дійсно, лейтенанте, не знаю, за свої забаганки я буду відповідати, а от про це... Навіть смішно...
- Зрозуміло. Я чомусь вам вірю. До речі, ваш син помер, тобто загинув, - сказав лейтенант.
- Тебе цікавить: хто це зробив?
- Саме так. І хто трухонув ваш офіс... З дівчатками... Щось мені все це не подобається....
- Змирися. Але якщо ти покопаєшся серед Ладиних знайомих, можливо, знайдеш відповіді. Я простий розпусник, романтик, якщо так можна сказати. Ти мене за це хочеш запхнути за ґрати? Дівчат ніхто не силував, самі підставлялися... За гроші. За грубі гроші всі готові гівно крізь ганчірочку смоктати. Аби я не злетів з посади, воно так і тяглося б. Мами і тата приводили б до нашого офісу своїх сцикух і всі лишалися би задоволеними. Але що рухає неможливим? Саме неможливе. Це, лейтенанте, розумієш, але надто пізно. Тут не до моралі. Мораль гибле діло, коли немає чогось такого в тобі... Ну, ти розумієш... Ти надто правильний. І у тебе навряд чи було право вибору....
Одними очима майор попросив ще сигарету. Лейтенант знову устромив її йому у рота. Щось непристойне і водночас жалюгідне було в цьому. Майор жадно курив. Борлак у нього скакав на горлянці.
- Я хочу почути від вас...
- Та нічого особливого. Вона вірила у почуття, тільки почуття самиці. Напевне вона заразила мене, як сифілітик заражує здорового. Одним повітрям дихати з сифілітиком... Сам розумієш, лейтенанте... Вона вийшла за мене заміж, тільки тому, що була на передок слабкою. У неї був життєвий план. Але вона забула, що у мене теж він може бути, і прорахувалася. Лада залишалася до кінця собою. Ти знаєш, лейтенанте, що її дід колись у теперішньому Жовтневому палаці разом з китайцями здирав шкури з людей? Живих людей, лейтенанте. Можливо, цей факт для неї нічого не важив, але мені це говорило багато. Перш ніж перебратися на її бік життя, я намагався не вірити, що такі речі спрацьовують у часі. Напевне, так і є. Головне, які ти висновки зробиш. Лада не була злою. Просто захоплено дивилася відкритими очима на все потужне. От і все. Нічого для Лади, окрім неї і мене, до часу не існувало. Потім все пішло тріщинами. Коли довго повторюєш одне й теж – втомлюєшся...
- Життя взагалі після сорока років втомлива річ, - лейтенант витягнув недопалок з рота майора.
- Чоловік стає несподівано могутнім. І помиляється, що так буде довічно. От так і з Ладою Вона котилася все глибше, втягуючи сина, подруг, знайомих. Вона нюхалася з наркоторговцями, сутенерами, збоченцями усіх мастей. Потім все їй наскучило і вона потрапила в якусь секту шахраїв. Вона ніколи ні у що не вірила. Просто її почуття вигасали, і вона завзятіше пила з мене соки. З почуття помсти я створив свою контору, що залучала рідкісних дівчат, які дивом зберігали цноту. Потім все зайшло надто далеко. Дуже багато відомих людей почали крутитися в моєму шоу. А потім...
- Потім з’явилося те, на що ніхто не може дати відповіді...- спокійно сказав лейтенант розкурюючи собі сигарету.
- Саме так: з’явилося дещо, у що важко повірити, і люди з нашого оточення, почали гинути чи взагалі зникати...
- Ви знаєте про Топтуна? – спитав лейтенант і в його словах чувся переляк.
- Це вже пізніше. Але ця людина з’являлася, наче привид, і після того завжди щось траплялося. Він не убивав, він не...- майор одними очима попросив сигарету.
- Видається, що хтось вам помщається, - лейтенант підвівся. - Я піду. Ми, звісно, говорили не для протоколу. Щоправда, нічого особливого ви мені не розказали. Здавалося я все знав наперед, що як і до чого привело.
- Ти не такий вже й дурний. Тобі прийдеться задавити дещо в собі, лейтенанте, інакше тобі все життя пропрацювати слідаком...
- Подивимося, - і лейтенант вийшов, кивнувши в коридорі на прощання міліціонеру, що чатував під палатою...

читати