Завантажити

вже всі його кишки просили їсти, лише мозок тупо ловив сигнали з того кінця будинку. Пишнотілий бронзовий амур трусив в непевних тінях маленьким пісюном, натягував лука і безтурботно гиготів над смертю.
Секретарка стиснула його вуха, товсті і м’які, теплі, наче у породистого, вгодованого і добре доглянутого пса. Він тицявся обличчям у складки її костюма, йорзаючи коліньми по начищеному паркету. Голомозий, без найменших ознак волосся на черепі, тому вона напевне і взяла його за вуха. Так він мучився цим, думаючи про свої вуха, про спітнілий лоб, перебираючи жвавими пальцями недешеву мануфактуру її вбрання. Нарешті, коли відкрилася її голизна, виліплена немов з добротного цільного шматка плоті, його охопило зовсім дике збудження, воно надійшло від самих кінчиків пальців, двигонуло усім його тілом і укріпилося в корінці члена. Так, що аж звело йому яйця. Лобок і піхва у секретарки чисто виголені. Прекрасний, майже взірцевий образ хтивості, з м’якими лінями, повними ногами, високими грудьми, ніжною кремовою шкірою, і розкосими очима, з добродушним зблиском у очах, котрий говорив тільки те, чого жінці хотілося нині, а не десь-так-чогось-там-колись...


... Трохи віддихавшись, він повертів головою, а вона лягла на бік, розвернувшись до нього круглими сідницями і лінія її мокрої від поту спини, з ямкою внизу робила її незвичайно гарною. Звідкілясь здалеку йому прийшла думка: десь таки він це бачив, але де? Так, саме так, вона, ця жінка з досконалими формами нагадувала йому щось про того себе, хто завжди приховував свої почуття доти, доки вони його майже зовсім не покинули, полишивши відпочивати сумління, яке він, до речі, зручно для себе конструював упродовж всього життя. І тепер він нагнувся й поцілував її у щілину, мокру, розкриту, як бутон квітки. Вона зручно вмостилася і притиснула легко його голомозу голову, і він припав м’ясистими губами до клітора, втягнув солодкий, насправді солодкий запах жінки, а її тіло заходило хвилями. Він лизав, а вона м’яко його поляскувала по блідих сідницях: справді треба з’їздити на море, такого він собі давно не дозволяв. Стегна стискалися і розтискалися, іноді в голові у нього мелькали неймовірні думки, такі дивні, наче у школяра, що нишком гортає кольоровий порножурнал на великій перерві. Вона вивільнилася, стала на чотири, і зараз він бачив її відображення у склі. Темна алейка з кулями ліхтарів, з іскрами недопалків: це на балконах сусідського дому, що належав якійсь фірмі, курили і кидали в цю чарівну ніч недопалки. Він входив у неї легко і вона постогнувала, покрикувала, але якраз в міру. Саме так, вирішив він, в міру цього дня, в міру того, що Лада таки нарешті пішла і звільнила його, хо, таки звільнила, навіть її бридких після смерті запахів не лишилося. Тільки пах свіжої плоті, те, що потрібне кожній людині, а решта все дурниці, недолугі дурниці. Напевне для такого синього вечора зі зіжмаканими простирадлами, з кремовим тілом жінки варто було пережити Ладу, брата, батьків і дідів...





... Майор бачив живу ртуть. Стіни переливалася і там прозирали якісь картинки. Майору смерділо. Він не міг рухатися, а було, як він здогадувався, вже під ранок, коли він помочився під себе. Він навіть не збирався кликати когось. Байдужий до свого життя, він зараз думав про Ладу, потім про сина, і про весь цей гармидер, котрий колись може й викриється, а напевне ніколи, тому що Київ хоронить не тільки героїв, а й чужі помилки. Достойне місто, важко і пусто подумав він. Лада ніжна і далека. Потім хтось наче заспівав. Майор чув різноманітні звуки: квакання жаб, каркання круків, нявкання котів і людські голоси. Всі вони наперебій вихваляли майора, а він стояв на узвишші й поблажливо приймав хвалу. Реальність всього, що відбувалося, бентежила майора. Смерділо калом і сечею. Але голоси були приємні. Потім він таки нарешті відкрив очі і побачив білу стелю, тумбочку з надгризеним на ній яблуком, банальний графин з водою. Він погукав нічну медсестру. Але медсестра не з’явилася. Натомість прийшов той настирливий лейтенантик, сів і мовчки втупився в нього, наче майор повинен щось йому розповісти. Що саме, то неважливо, але те, що розкаже майор, сам лейтенант вважає цінним. Принаймні так майорові видалося. Він навіть розумів, що на обличчі лейтенанта розповзлася темною тінню втома, апатія і нудьга. Майор попросив знаком пальців сигарету. Лейтенант дістав дешеву «Приму», ткнув майору в зуби, підніс запальничку і сам теж закурив. Майора пройняла звірина цікавість. Як він цей сопляцюра викрутиться, як він почне розмовляти, що він вдіє з таким от сьогоднішнім ним, і що він може йому зробити. Майору вперше за роки не було ані страшно, ані соромно. Соромно йому було тоді, коли Ладу трахало троє чоловік, а він повернувся з роботи, втомлений, але з веселими думками. Цього менту не розкажеш, а коли розкажеш, то він нічого толком не зрозуміє. Для цього треба мати душу музиканта, з прикрістю подумав майор, затягнувшись гіркою

читати