Завантажити

печаллю, що буде думати про неї, як про порожнє небо, тобто її не буде, і нічого в цьому не змінити. Найдурніше те, що він сам ніколи не зміниться, хоча зараз ця думка настирно шарпала його, починаючи від паху, і била у скроні. Він відчув сексуальний голод - так, як це буває з жінками під час чужої смерті. Солодко смикало під ложечкою, і тільки тупий біль у голові, що тягся лапами павука від тім’я, нагадував, що об’єкта його бажання не існує, або якщо й є десь, то зовсім далеко. Так, він зараз стояв посеред малинової кімнаті, і запах паленого людського м’яса лоскотав йому ніздрі. Проте сексуальний голод не втихав. Це починало непокоїти. Він непомітно перевів погляд на спину і задок секретарки, котра стояла біля вікна, і зараз упіймав себе на думці, що взагалі не пам’ятає її обличчя, окрім важкого, з двома складками на кутиках рота, але рота несексуального. І запах, той що зародився у нього в мозку, почав пробиватися до того, що висів важкими міазмами серед плюшевих ведмедиків, панд, і далматинців. Аби тільки не заходив син, майнула думка, це було б зовсім непристойним. Так він подумав, але що в тому було непристойного, то напевне знала Лада і він сам.
- Пане генерале, - повторила секретарка і повернулася до нього обличчям. Він побачив її важкі груди, маслинові очі, точені руки, з дорогим, майже як у його Лади, манікюром, хоча різниця між жінками не менше як у двадцять-двадцять п’ять років. Ця була вродливою, але не сексуальною, вірніше вона не в його смаку, і взагалі, вони після двадцяти у нього не викликали ніяких емоцій.
Несподівано коридор знову почав зменшуватися перед очима, і він тепер сидів у кріслі, з дешевим м’ятним смаком сигаретного диму на губах. Сигаретою його пригостив слідчий. Нервовий, як лошак, хлопчисько у цивільному дорогому костюмі. Генерал вже давно зрозумів, що це військова розвідка, і від того йому зробилося спокійніше, затишніше, наче до цього духу людської гарі, трупу, домішалися тривкі запахи просиджених крісел і дешевої кави, що її готують подібні на гомосексуалістів секретарі і молоденькі лейтенантики. Секретарка стояла на тому кінці коридору в малиновій кімнаті і дивилася у вікно, де під першим снігом щулились люди мокрими щурами прямуючи до своїх нір.
- Ця ваша секретарка... Її прізвище...- почав був слідчий.
- Я не пам’ятаю. Не пам’ятаю її прізвища.
Слідчий розуміючи кивнув головою. Він вже перебував на такій стадії кар’єри, що теж міг дозволяти собі ставитися до людей, наче до елементів інтер’єру. Також він розумів, що з цією пригодою, а інакше означення в голову не приходило, йому вовтузитися недовго. Але він не любив такого типу людей, як цей генерал. І такі типи, визначив він про себе, навряд чи полюбляють опинятися у таких ситуаціях.
- Я поговорю з нею? – промовив слідчий і виразно окинув оком фігуру секретарки, одягненої в синій, англійської тонкої вовни, костюм: ти ба, навіть складки хтиво переливаються у непевному світлі. Він перехопив погляд слідчого, і гаряча хвиля, наче він породистий жеребець, прилила до голови; зараз він точно відчув, як від злості на цього миршавого сноба слідчого в його очних яблуках лускаються капіляри, тріскаються з таким хрустом, що не чути, як дзижчить сонна зимова муха у напівмороці кімнат. Він бридливо поморщив носа, коли знову почув цей звук, як запах - все чуже і неприпустиме в цьому домі зараз зійшлося, щоб його знищити, зжерти його власні запахи, розчавити і полишити самотнього, з судомною мошонкою, кривуватими пожовклими зубами – він ніколи не стидався їх натуральності. Тут він був достойним сином своїх батьків, котрі зневажали чуже і неприродне. Слідчий нахабно закинув ногу на ногу, виставивши гостре коліно, він і це зауважив, але відразу зрозумів, що так само це побачила б Лада. Дивно, але він все ще не відчував втрати. Його хвилювали її зради, капризи та істерики, це завжди збуджувало. Зараз він міг би сказати, що опинився у глухій пустоті, яку не в змозі був заповнити беззвучний сніг за вікнами, що падав і падав між щілинами важких портьєр.
Вулиця, що несподівано вигиналася на повороті, змикалася міцною щелепою біля крихітного фонтанчика з білого мармуру, прикрашеного голими німфами зі згладженими статевими ознаками - з огляду на те, що все це бачитимуть діти. Зараз вони товклися купками, у яскравих куртках, трохи старші дівчатка тринькали мобільниками, збуджено торкаючи собі пальцями червоні, пошерхлі від облизування губи і не поспішали додому, щоби ще довго не поринути у нічні марення. Він несподівано усвідомив, що саме так і повинно виглядати справжнє сите життя на цій крутій, наче щелепа динозавра, дорозі з мокрими і голими молоденькими липами обабіч.
Прислуга принесла коньяк, дорогий, але помірної якості. Він сам не пив такого, але із задоволенням пригощав і пригощався ним з неблизькими знайомими, якщо так можна сказати; він сідав завжди так, щоб було видно малолюдну частину вулиці, куди зараз прямував двірник, зі скривленим носом, голомозий, але доволі

читати