
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
Колись ти був теж такий. Тепер все частіше очі несуть надвечірню пригаслість. І в душу частіше приходять непрохані гості... Ось вранці ще були жарти і сміх, і враз, мов туман, смуток на душу накотив... Живеш тільки задумом, працею, нею одержимий. І цей фільм, він ще додасть тобі сивини... Насуваються осені сині, терпкі, як терен...
Але ж цей недоречний дощ! До школи загнав на простій весь табун кіногрупи... В дискусіях ламають списи, знову дошукуються, мабуть, чи існують “гени совісті” та “гени порядності”... Декотрі так і ходять, як були декоровані для зйомок: латані гімнастьорки, полоненське дрантя всяке, на тому сіряк...
Тут ще сухо, дощ сюди ще не дістав.
Але й він не загасив би цієї купи живого синюватого полум'я, над яким ти зараз стоїш. Вічний вогонь, що його вітер ганяє, налітаючи з темряви ночі. Вибивається наче з падрищ Землі, горить і горить розвітрена, палаюча квітка чийогось безсмертя. Вуйна Домініка, що замолоду ще втратила мужа на війні, досі не може уявити його зотлілим; “Одна в хаті, і подушка моя проплакана слізьми, але ждатиму його, доки й життя...” Вічним вогнем палають твої побратими. Палають ваші дівчата, що з Кубані пішли з матроським десантом на Керч і не повернулися більш... Горять не згоряючи огрубілі солдатські руки чиїсь, що так і не діждались обійняти дівчину кохану, обійняти ніжно, немов пелюстку...
А вранці в готельній кав'ярні задуму твою порушує чиясь рука, зненацька покладена на плече:
— Колосовський?
Бачиш розплилу прісну усмішку, обличчя квітучий овал. Голова напівоблисіла, але з старанно зачесаними волосинками набік. Наче кожна на обліку.
— Невже не впізнаєш? Верещаку пригадуєш? Холодом неприязні війнуло враз, давнім запахом карболки... Погладшав, осанка з'явилась...
— Сідай. Кави хочеш?
— Мерсі, вже поснідав, заморив черв'яка... А я тебе одразу впізнав. Вже хвилин десять за тобою стежу з кутка. Сніжком часу тебе трохи притрусило, а так ніби не дуже й змінивсь.
“А ось ти таки добре змінився... Обличчя налилось самоповагою, навіть відсвіжилось, тільки очі зостались такі ж вирлуваті... Вигляд охайний, респектний, вигляд людини, цілком вдоволеної своїм існуванням...”
— Став за цей час, мабуть, професором ветеринарії?
— Ні. Але з кіньми не порвав: на іподромі прилаштувавсь... А тут у відрядженні. Про тебе мені відомо. Уважно слідкую за твоїми успіхами на ниві кіно.
— Не які то вже й успіхи...
— Не прибіднюйся, хоч скромність, звичайно, прикрашає... Пресу читаю, і в фільмиках пе раз бачив твоє прізвище. Але дозволь тебе й покритикувати. Ну, обеліски ти любиш знімати, це я розумію: пам'ять серця... А Овідій отой, навіщо він тобі здався? Нашого матер'ялу мало? В будьякий нарсуд зайди, всяких історій — бери, греби... А то допотопні цитатки якісь, слівця про античну Колиму... Та хто тих римлян зараз читає? Для декорацій у кабінеті на полицях, і все. Сучасних і то мало хто вгризе, та ще поетів. Вік прози, брате, вік телевізорів! Буднів кипучих, активних, таких, що дух перехоплює!.. А ти із своїм Овідієм...
— Я Овідія, власне, ще й не знімав. Лише мрію колинебудь повернутись до нього. Фільм був про фортецю, про вежу Овідіеву...
— Це ще гірше. Хоча я й член Товариства по захисту, але... ну не буду, не буду! Не дивись тільки так, не хмур лоба... Краще заглянув би із своїми камерами до нас на іподром: ось скоро будуть великі біга... З усіх кінних заводів з'їдуться на змагання. Музика, оркестри, вершники в національних костюмах відкриватимуть парад... їдуть настильною риссю дівчата в шапках кудлатих на ахалтекіпцях, на карабаїрах-чистокровках!.. Отам буде що хапати на плівку! Заглянеш?
— Я зайнятий зараз.
— Знову якісь пам'ятки історичні?
— Художній знімаю. Про хлопців наших. Про Байдашного та його сестру...
— Ще, може, й мене десь там втулиш? — Верещака вдоволено засміявсь. — Тільки дивись по применши мою роль в усіх тих подіях... Та й свою теж. Бо як по правді, то тобі ж там належала перша скрипка, фактично ти був комісаром. Нема чого Байдашному всі заслуги приписувати. Скоріше не ти був при ньому, а він при тобі, хоча формально і вважався він командиром...
— Облиш. І не віпадуй. Ти ж знаєш, що командиром був таки він, Байдашиий, — для чого ж випадуєш?
— До речі, де зараз той ваш Байдашний?
— На далекій заставі. Був командиром і зараз командир.
— Пофортунило. Тільки ще раз скажу, що твоя скромність тут зайва. Пригадуєш, як ми ходили поліцію роззброювати? Скільки ми їх брали тоді щоночі біля большака, коли вони з возами барахла повалили на захід... Байдашного я в ті ночі й не бачив. Або тих факельників, що заскочили хати підпалювати, — це ж ви їх з Костромським та з Решотігяком перестріляли в Ковалях? І скажу, що даремно ви тоді не пішли в район добувати документи за партизанство...
Колосовський добро пам'ятав той день, перший розвихрений донь після визволення. Верещака бігав, метушився, за поли хлопців хапав: “Треба в район мотнутись. Там влада вже ”;, партизанські довідки видадуть... Гайда но гарячому, бо
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем