
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
потім забудеться, свідків не знайдеш!” Щось принизливо було в тій його метушні, в закликах — якомога швидше запасатися охоронними грамотами. “Не підем, — затялись хлопці. — Якого чорта десь там пороги оббивати”). — “Так діяли: ж! За таке всім партизанські документи належать!” — “Не ради документів робилось, — відповів тоді Решетняк. — Совість чиста, хіба мені цього не досить?”
Того ж дня й пішли, разом усі, тільки пе в район, а в запасний полк.
— А я таки оформив, — розповідав Верещака. — Розумію вас, думалось, мабуть: ще фронт який треба пройти, сто разів убити встигнуть, нащо ті документи... А воно, бач, зостався живий, і тепер згодились би для біографії... Я не з тих, що свої заслуги по дорозі розкидають: вони в мене всіма печатками підтверджені.
— Ти ще довго там залишався?
— Та треба ж було комусь порядок наводити. Ви мерщій на фронт за орденами, а Верещаці ще все там довелося розплутувати.
Коли йшли вночі з запасного полку маршем до Дніпра, Решетняк, правда, таки відлучивсь, але не в район, а додому, до Катрі. Встиг, збігав, і тієї ж ночі перед світом догнав свою маршову роту. Мовчазний був, присмучений. “Сина побачив, дав заповіт, і хай росте...”
— Знаю, як вам сутужно тоді довелось, — говорив тоном співчуття Верещака. — Скільки “чорної піхоти” тоді на правому березі накрилось... Цс ж там і Решетняк поліг?
Там. Не уявити цьому Верещаці, як ішли у наступ там хлопці. Одну з ночей так і назвав би: Ніч Свисту.'Підняті свистом в атаку, штурмом пішли на траншеї, вдирались в окопи з мовчазною люттю, бились врукопаш... За все, за все розплачувались боєм і кров'ю... Ніколи не уявити тобі, Верещако, тих подвигів нічних і денних, коли Холодна гора вивергнулась на ворога розпеченою лавою зненависті і помсти...
— Багато буде боїв у твоїй картині?
— Вийде фільм, там побачиш.
— Люблю, щоб гриміло. На землі щоб і в небесах... Це правда, що грім можна передати гуркотом листового заліза або сипнувши горохом по барабану?
Колосовський підвівсь, потемнілий:
— Маю йти.
Ще і в номері готелю йому вчувався нестерпний припах давньої ветсанітарової карболки. І навіщо він тобі тут зустрівся? Цікаво, бач, йому знати навіть те, як бутафорний грім видобувають!..
Але ж і такий є. Один із майбутніх поцінувачів твого фільму...
XIII
Тут ще світило сонце, і тому було просто схоже на жарт, що в цей саме час — десь зовсім нездалека! — телефонують, просять прислати амфібій. Злива, циклон, повінь! Йде вода нечуваної сили, топить, заливає гірські й підгірські райони... А вірити не хочеться, бо сонце вгорі світить, і м'яч літає над волейбольним майданчиком вояцького містечка, і хлопці в нових гімнастьорках збираються — хто має дозволи командирів — до міста, до дівчат на свої щонедільні побачення...
— Амфібій!
Негайно було оголошено тривогу. В лічені секунди, передбачені для цього, вивели з боксів важкі військові машини.
— Невже по асфальту?
— Давай!
Ось тепер нарешті повірили.
Обганяючи своїм газиком колону амфібій, Колосовський пильно вглядався в обличчя тих, що йшли, підняті по тривозі. Зібрані, посуворілі обличчя солдатів. Тонковидий юнак-офіцер стоїть біля відкритого люка, погляд спрямований вперед. Мимоволі ставив себе на його місце. Хто він? З яким почуттям іде на не відоме ще йому бойове завдання? Можливо, що це перша в його житті тривога. Перша не уявна, не учбова, а справжня тривога твого життя. Можливо, він навіть ждав, щоб настала ця мить, яка раніш чи пізніш для кожного з вас має неминуче настати. Є в ній холодний присмак небезпеки, невідомість, тайна, і вже наказ кличе тебе в ту тайну, яка незабаром візьме твоє життя на якийсь досі не знаний випроб. Діти своїх батьків, сини твоїх ровесників. Чий він син, отой, що виглядає з відкритого люка?.. Як розгорталася юна стрічка його життя? Чи все щасливо складалось? Чи малим, може, бачив, як мати читає фронтову похоронну?...
Мчить — ще при сонці — загін амфібій. І хоч світить їм сонце, але кожен вже тут помічає, що з того боку, де мали бути гори, небо якесь не те: суцільно темніє, розлита по ньому далека грозова синь. Освітлена сонцем, вона від того стає ще мовби грізніша, незвична, тривожна. Затишшя, але воно ніби неприродне, таке, що таїть в собі напружене щось. Оцей юнак, що ти його бачиш на марші, з яким почуттям зустрів він оте по-військовому кинуте кимось грізне слово: “циклон”? Внутрішньо зібраний, застиглий в напрузі. Тривога, так пагло вдершись в рівновагу його дня своєю першою справжністю, змушує замислитись, глянути мовби й на себе якось інакше. Досі належав до тих, кого ніби не дуже й помічають, згадують більше у свята, відзначувані салютом, для декого з дівчат-горожанок ваші казармені будні видаються, можливо, малоцікавими, навіть нудними, не зовсім зрозумілими... Зате ж перша думка про тебе тоді, коли десь отак заволають райони: “Амфібій!”
Деруть гусеницями асфальт, мчать уперед на найбільшій швидкості. А навкруги це дивне затишшя. В центрі диклоиу нібито часом буває таке затишшя, утворюється так
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем