
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
посуваючись проти вітру. Потемніли посадки, гнучись вподовж доріг. Нафтові вишки, виразно окреслені вдень, тепер ледве маячили на близьких і далеких горбах. Тільки станція все яскравіше гоготіла, б'ючись серед поля велетенськими чорно-багряними крилами диму.
Поле квилило, наганяючи на Хому тужливі думи. Згадувалась домівка, згадувалась дружина, згадувалось все те, до болю привабливе, що було можливим тільки поза війною. Хотілось би піти до нього пішки, кинувши все тут об землю, навіки забувши про ці трасуючі снаряди, що, світячись і завиваючи, розтинають при самій землі потемніле повітря. Це був один з тих моментів, коли солдатові раптом чогось наче гостро забракне, коли серце його безпричинно защемить, коли несподівано відчуєш, як ти далеко зайшов, як тобі важко повернутись назад, яка холоднеча відстані відділяє тебе від рідного краю. В такі хвилини Хому нестримно тягло до своїх вогневиків. З ними на передньому краю, у самому серці бою, він відчував себе певніше й безпечніше, аніж у справді-таки безпечнім, необстрілюванім вибалку, але без них, без своїх вогневиків. Тому, як тільки стало відомо, що перші підрозділи вдерлися на територію станції, Хома сів на коня, махнув їздовим:
— За мною!
На станції все тріщало й пашіло жаром, коли Хає-цький на чолі валки своїх підвід кинувся через переїзд. Колеса перескакували по скарьожених рейках, коні плуталися в тенетах обірваних телеграфних проводів, а їздові поганяли чимдуж і, випереджаючи один одного, з розгону влітали в пристанційне містечко, як у вогняну просіку, як у задимлені, просмерділі хащі. Обвалені стіни, знесені дахи, потрощені паркани... Вся вулиця перерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим. Хропуть чуйні коні, хапаючи ніздрями важкий сморід тліючого ганчір'я, горілої сажі, газу недавно вибухлих мін. Вітер з гулом роздмухує полум'я, і воно бурхає жаркими повісмами з дверей порожніх лунких пакгаузів. Чути, як, зриваючись з бляшаних покорчених покрівель, свистять у небо гарячі цвяхи, ніби осколки.
Піхота, зайнявши перші квартали, вже вела бій десь у центрі, проте кулі ще зумкотіли вподовж вулиць і заулків. Хаєцький, обкрутнувшись на перехресті, вдарився із своїм транспортом на північну околицю станції, куди, як йому здавалося, заглибились і його вогневики. Проїхавши кілька десятків метрів вузьким, покрученим завулком і не зустрівши нікого з однополчан, Хома з обачності зупинив підводи і, передавши коня їздовим, подався пішки шукати своїх.
Все більше сутеніло, став накрапати дощ. Ніде не видно було жодної живої душі. Вікна будинків, мимо яких проходив Хома, зловісно глипали на нього темними ямами. Може, тому, що, пройшовши наскрізь вуличку, він не зустрів нікого з своїх, все довколишнє війнуло на нього особливо гострою чужиною. Навіть краплистий дощ, напускаючись, бив йому в обличчя якось неприязно.
В кінці вулички Хома зупинився. Далі пішло пустирище, захаращене розбитими автомашинами та тракторами... «Абись виправити дозвіл та послати одного додому замість посилки! — подумав мимохідь Хома. — Що за радість була б в артілі!.. Хаєцький з фронту трактора прислав!.. А то жінки лопатами землю копають».
За пустирищем бовваніли довгі похмурі пакгаузи. «Склади, — майнуло Хомі. — Може, з вівсом? Добре було б, якби з вівсом!.. Нагилив би для коней!» Біля одних дверей метушилося кілька постатей. Здається, добуваються досередини, висаджуючи прикладами двері. Мабуть, наші розвідники. Хома розігнався через пустир до них. І раптом з усього бігу він тицьнувся на місці і, стрибнувши в найближчу воронку, викинув автомат вперед.
Біля сарая були німці.
Тільки тепер Хома помітив, що вони не висаджували дверей, а, навпаки, забивали їх, чимось обливаючи зверху. Блиснув вогник в одного в руці, і полум'я лизнуло масивні двері. Тої ж миті Хаєцький випустив чергу з автомата. Двоє чи троє одразу впали, інші, пригинаючись, кинулися врозтіч. Хома наводив автомат на кожного зокрема і скошував короткою впевненою чергою. Останнього куля наздогнала уже на самім розі сарая. Вихопившись з воронки, Хаєцький майнув уперед. Вже вискакуючи сходами, він почув, як всередині сарая ревма ревуть, волають, ніби киплять, численні людські голоси. Десятки кулаків садять, б'ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом. Полум'я вже зализувалось по дверях до самого піддашшя. Розмахнувшись, Хома вдарив прикладом по здоровенному металевому замку. Всередині одразу притихло, заніміло, а за мить закричало ще з більшою силою — здичавіло, стра'шно, не по-людському. Хаєцький підскакував у полум'я, бив по замку і знову відскакував. Уже тлів йому рукав, уже потріскався приклад, проте замок не піддавався, А зсередини билося, гриміло, скреготало в двері, наче зубами. Стогнало, й зойкало, і несамовито верещало на сотню голосів. Хаєцький озирнувся довкола, шукаючи очима чогось дебелішого за приклад. Уламок рейки!.. Він був такий важкий, що іншим разом Хаєцький, певно, нізащо його не підняв би. Але зараз сила його наче помножилась, і він,
Останні події
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію