Завантажити

КОЛИСЬ ДАВНО, ЯК ЩЕ ДЕРЕВА ГОВОРИЛИ…

Колись давно, як ще дерева говорили,
А трави з квітами дітей робили,
З’явилася рослина всім на диво,
Бо була необачливо вродлива.

Дерева, трави, квіти гомоніли
І між собою з’яву засудили.
Не нарекли, ім’я не дали,
За вітром виродком назвали.

Понеслася з вітрами та новина,
Що на долині є страшна рослина.
Мовляв, струїла під землею всім коріння
І хоче загубити покоління.

Почули про новеньку гірські квіти,
З цікавістю спустили зверху віти.
Та вмить вони її не вподобали,
Презирством нову квітку занедбали.

Без зайвих роздумів указ створили,
В якому квітку бджолам боронили.
У нім контролювався бджіл політ,
А в разі непокори – в яму мід!

Рослинка все ж росла. Барвився цвіт,
Що радував усім птахам політ.
І сонечко її оберігало,
Проміння щедро з неба посилало.

Ішли літа, а квітка все буяла,
Хоч місію свою вона не знала.
На долю жодний раз не нарікала,
А з вдячністю росла - цнотлива Кала…

В весільний день тепер цвіте ця квітка
І в день відходу, як сумна лебідка…
Вона давно простилася з пустими ворогами
І стримано велична у Храмі з образами…



БАЙКА ПРО ДІЖКУ

Котилась діжка попід гору
В жарку липневу липку пору.
Хрустіли боки та тримались,
До пору віку не ламались.


Котилось в діжці Хиже Щастя
Й згинало з хулою зап’ястя.
Бо було Щастя те бокате,
З ганьбою долею прокляте.

У череві двійнят носило.
Щоб йому око покосило!
А той приплід – то два Нещастя,
Зачатих в буревій напасті.

І імена для них вже були,
Щоб їх ніколи не забули!
Біда та Горе їх назвуть.
Таких вже точно не забуть!

А діжка все котилась вниз,
Тріщав під нею сухий хмиз.
Живіт у Щастя розбовтався,
І плід на гору показався…

Ще діжка трохи покотилась,
На місці в боки покрутилась,
Знайшла у полі свій об’єкт
Й повезла дарувать «комплєкт».

А в полі люди працювали
І злісно долю проклинали.
Та хоч сварились вони тихо,
Накликали на себе лихо…

Нарешті діжка розкололась,
Бо на каміння напоролась.
Стягнули небо чорні хмари,
На Україну йшли татари…


І мали литись ріки крові,
А потім сльози по Підкові…
От так почався час напасті
Через побите Хиже-Щастя…




ПРІРВА

І ти натягнеш на хребет свій карнавал, своє прокляття.
І буде на твоїх очах ще, навіть, патина завзяття.
Та легкий сміх розчарувань підкараулить в закапелку,
І зірве крила з павутини та встромить в черево виделку…

Пусті обіцянки – чекання,
А потім біль, розчарування…
Не обіцяй у порожнечу! Не посилай сухий букет!
Бо прийде шквал. Кордебалет.

А потім біль,
Що розірве уже не тіло, а ефір.
Ефір у клаптики – це прірва
І ти не знав її допірва.

Злий сміх почуєш десь у скронях.
Його нема, та він в тобі.
Ти заселив в собі цей сонях
І він проріс в твоїй душі!



ЧУМА

Та ти пропасниця! Чума!
Й холера - то твоя кума!
А вітер швидко ніс той звук,
Чим додавав ще більше мук.

Неслась людьми поганська чутка,
Що дім її - собача будка,
Що воплотилась у примару.
На карк нагнали чорну хмару.

«А й правда, чим я не Чума?
Й Холера – то моя кума!»
Зганьбили душу, розтоптали,
На себе клятьбище нагнали.

Пішла вночі вона на стрих,
Повисла з стелі, наче міх.
Стирчить язик – лякає люд,
Що дивиться з усіх усюд.

В той день прийшло на хутір Лихо.
Навшпиньках кралось... Тихо-тихо…
Скосила всіх Бубон-Чума
Й Холера, то ж її кума…




ПОЛЕ МАКІВ

Керманичу! Спини коней,
Бо ми задавимо людей!
Та у коня кривавий бік,
Ти шпорами його обпік…

І мчить по людях тарантас
Вкрива росою іконостас.
Святі у церквах мироточуть,
Цей ґвалт спинити слізно хочуть…

Та як спинити біса в скронях?
Ще й роз’їжджає біс на конях!
Не вгонишся за супостатом,
Бо він відчув себе тут катом!

Летить по головах підвода
І тягне люд ярмо-колода.
Лиш зблизька видно кров батраків,
А здалеку – це поле маків…








Білі гортензії

Білі гортензії – спокою марево,
Блідо-рожеві - ціхутке блаженство…
А голуб і- за коханням ридаю я…
Знаю ж бо, любий -
Воно вже за хмарами.
Білі гортензії – спокій зачмарений..
Вже не милуєте око закохане.
Плачу, я плачу…
Ти чуєш, коханий мій?
Білі гортензії – спокій зацофаний.
Не до покою букет принеси,
Білих гортензій мені вже не треба…
На камінь могильний ти їх поклади,
Бо там поховала любов я до тебе…




НЕПРОШЕНЕЦЬ

Вже сторінка літопису
Повернулась боком.
Зафойданий непрошенець
Прийшов в гості скоком..

Ніхто його в хату
Не просив допіро..
Прийшов на велике свято
І приніс

читати