Завантажити

paсific – ETA

Чорт забирай твою катастрофічну впертість!
Чорт забирай твою вперту катастрофічність!
На тій стороні серця, де лежить твоя незалежність
На мапі мого – простяглась безсоромна ніжність.
І скільки не накладай на кальку ці контурні карти,
Скільки не намагайся пробитися через ці кляті митниці,
кордони і вододіли –
це все одно що крізь скло
продиратися голими пальцями
відчуваючи врешті тепло лише власної
крові
що залишає тіло…

І кожного ранку через наше ліжко летять
Потяги смерті від Еускаді до Аскатасуми
І кожної смерті в мені торохтять
залізні іржаві квіти,
залізні підсклянники,
гроші залізні на божевільні суми,

і кожного разу, коли ти відходиш без мене – без нас –
у ніч
ми розуміємо
– ти
щоразу ідеш востаннє
і я щоразу беру в тебе одну яку-небудь річ
ніби на пам’ять – й ніколи не повертаю…

Але чорт забирай ці святі божевільні гори!
Чорт забирай цих освячених гір божевілля!
Врешті-решт ти береш автомат
і рушаєш дитинно голий
лишивши навіть окуляри
Навпомацки…
Попідтинню…








paсific – Du pain

Піші будинки місяць несуть на щитах
Ті що верхами коней пускають вперед
Я вертаю додому на всіх оцих поїздах
І про те що померла дізнаюся вчора з газет
В горах Еускаді чекай на мене чекай
Затанцюй мені музику басків кольору крові
Поцілуй її в губи – замерзлу твою землю
Це місто в окопах іще не дозріло до ранку
На моніторах вікон – танки і арбалети
Через кордони свідомості переповзають солдати
За больовий поріг – стріли, мортири, гранати…
Вийми моє серце любий заліпи червоною глиною
Цю зруйновану колію – вирву оцю – ранку…
Цього божевільного дятлика лет притлум –
Ми вже захопили Поштамт ми пустили струм
Ми зафарбували троянди в руде ми видали перший указ
Ми хайралися на Майдані й до ранку пили за нас
Ми полишили своїх мертвих – у їх поруділій траві
Ми продали дияволу свою зиму
Ми зрушили земну вісь
Але чому висохле русло ЕТА стукає мені в груди?
І якщо ми з Тобою загинули на цій війні
Боже – нащо цей цукрово-фіалковий лютий? –
Аби лишень слідкувати
Як небо крізь трубочку всмоктує гелікоптери –
душі померлих танків?..
Через кордони свідомості падає сніг – і солдати…


Поцілуй мене в землю в мою знекровлену душу
Затанцюй мені музику басків на здиблених рейках
Та на хвилю завмерши продовжують рухатись кулі
в живих мішенях –
ламаючи точки зору
ламаючи риски ребер
І так само п’яні матроси стріляють з гармат «Аврори»
Зу пинимо єсерце Госпо дивкамуфляжі
Припи ниЦейгодинник мій Божевзеленому




paсific – st. Georgia


Речі міняють пелюшки, стать і місце прописки
Речі затягують паски,
чистять чоботи
топчуть обійстя.
Непереможні нічим і ніким, завжди недоречні –
речі народжують і називають речі.

І немає сенсу питати у світі оцих речей –
Любий, хто з нас кому нічий, а хто володар ночей
хто кому з нас вина, і хто серед нас вино –
хліб, чи той самий камінь, ножиці чи папір...

Чорні гелікоптери. Небо стерлось до дір.

... і доки солдати виносять наше останнє
Доки збивають прикладами сонце
доки
розкладають по ранцях
роздерте зіжмакане –
колись дороге – й невпізнанне,

Ми ляжем з тобою
закладкою в літі між серпнем і серпнем,
Злотим неприпнутим руном.
Позбавлені всього,
народжені двоїною
наголоси один одному,
плюскіт весла за луною...


і тоді стане так страшно
вимовити «люблю»
бо воно вже ніби й не слово,
а туго сповитий танець
між вдихом і обпіком
пострілу зне-
речевлений
і нездоланний…


Сховай виноград в патронташі,
у мене нема набоїв.
Але пальці зімкнулися наші
і нехай хоч одна із речей
цього світу скаже
що любов
не така
досконала
зброя.

ПЕРСЕФОНА-БЛЮЗ, або весняна пісня
для зведеного хору IRA, капи та віни

присвячується Диму,
він просив

ти спустився в метро як у Саратов якийсь екстремал
позаминулого сторіччя з капою
(чи вибачте парою дуельних пістолетів)
в меандри його лабіринтів
де ворушаться рейки мов ребра рептилій
вітер із пекла
пустеля
ти помітив орфею світло в кінці тунелю?
таке щоб ти знав спостерігала в інсайті анна карєніна
он на лобовому склі – бачиш? –
ще й досі відбиток обличчя (крейдою та

читати