Завантажити

мертвої ласиці і розкажи їй як живти далі...
Голос: — але ж я ЛЮБОВ равлику
Мушля: — піймай у свої сіті хоч одну бараболю і тоді я вистромлю може й обидва ріжки щоб подивитися якою ти була.
Голос: — не турбуй своїх ріжок даремно равлику...








Що не знає ні сну, ні спасіння, ні дна, ні спокути? –
Тільки ти – між арканами перший і вибраний – Маг
Поряд Рози і Лілії, зверху й попереду – страх,
Що нічого, крім страху попереду, зверху не буде…

Тільки небо Неаполя – тихе протічне й полудне
Пригадає не кров – щось містичне й місткіше за кров –
На губах тобі чорний, землею заліплений шов
Розверзається мовою Данте – розкішно й приблудно,

І патлата Весна – студіюючий Маркса різник
Перевірить у Йоріка й Дарвіна міць краніоту –
Чи ж від блазня в тобі це готичне напруження ноти,
Це тремтіння небес на оголенім лезі вини? –
Глибину цих роздвоєнь не зміряти словом і лотом –
Ти молив про непам’ять – за тим, що молитися звик.









STABAT MATER


…знайшла малюючи берег
мушлю з чаїним криком
кав’яром розметані перли
від риби вітрів – без ліку
знайшла малюючи берег…

любове моя така
досконала що
не знає жодного берега

…чула марячи морем
шемори губ пошерхлих
хвиль що зіжмакані шовком
дрожу закоханих в серпні
чула марячи морем…

любове моя така
досконала що
не знає жодного дна

…відкрила блукаючи смертю
капличку свого безсоння
там Діва-минання вперто
торочила – втретє сьогодні…

любов твоя така
досконала що
не пізнає смерті
як ти…













Ти молив про непам’ять за тим, що молитися звик –
Так – чистіше і легше, тверезіше і безпорадніш
Підлітали голубки хоралів над м’якушем клавіш –
Наче скойки із сонячних бризок між статуй святих.

Узбережжя соборів з дзвіницями в урвищах рік,
Із припливами виправ на герць зі стареньким Біг-Беном…
Беатріче ще дев’ять – для тебе ця цифра священна
Ніби висадок пальми між анізотропних доріг.

Ще життя наче мапа прихованих давніх скарбниць,
Ще усе пізнається буденно – на дотик губами,
Ще не явлений образ прекрасної Донни крилами
Синьоперого птаха вистелює денце зіниць…
Зріли й падали яблука – так прокотились між вами
Дев’ять років блукань середмістям чужих таємниць.




LACRIMOSA


Дві щуки грали в смарагді моря
(одна спливає друга– тоне)
два птахи кликали з урвищ неба
(один співочий другий– мертвий)
два сяєва невідворотних обабіч дороги у вирій
(одне – молитви і грона друге ламке і згіркле )

один тільки ти з косою
на луках мого безсоння
і тільки я – самотою
у човнику твого серця
(а в човна – діряве денце)
та все хлюп – хлюп –
хлюп– хлюп...







Дев’ять років блукань середмістям чужих таємниць
(У зчужілому місті й мости не приймають підборів)–
На театрі лишився двірник і назвався актором
І холерні бараки вагітні місцями для вбивць

Дев’ять круків висотують зорі з порожніх криниць,
Зорі жовтих листів – твоє місто тебе проминуло,
Рим тріскучі осічки вистрілююь в небо із дула,
Де пантрують тебе двійники крізь забрала зіниць.

Ані простір ні час ні верховні налякані води
Не прозріють те серце, де вже чагарі – не сади,
Звірі тихі й таємні як подих близької біди –
Твої мислі винюхують шлях до підземного броду.
Ти Вергілій – і Кербер, лиш Данте туди не веди –
Дев’ять кроків углиб – допізнати останню свободу.





DIES IRAE


...але ж ти не прийшов – знов?
сімсотлітній розкис шов
поміж нас – геть усе залило
потонуло луни весло
... не доживу до завтра – такий дощ
бринить гола моя душа на ринві дума – на площі
вітроносиця – вітер та мощі
наче хрест без могили на перехресті –
отака бестія
а від тебе ні вівці ні шерсті –
зовсім гола моя душа...
... гулі янголе гулі на зелені цибулі
принесли мені янгол нитку аж кості видко
душі на льолю а та все гола:

– от якби з Сонця
– от якби з Місяця
– от якби ти...
... не доживу до завтра – такий дощ.


Дев’ять кроків углиб, допізнати останню свободу–
Із провалів у пам’яті виповзти в правду її –
Що можливо над це? – перестелено рук ручаї
В односпальній постелі у Донни високого роду.

Тільки темряві відомо, що у могили зісподу –
Тут немає доріг, як на небі доріг не бува –
По розкришеній висі просіється жовта трава
Ув останній свободі безчасся – хробачній, німотній.

Тільки темрява бачить щілини, де сочиться страх –
І весняним ключам не відкрити таємного ходу,
По якому всміхнувшись пробором волосся – не ротом
Беатріче прийде невоскреслою – вища ціна
Заборони на мито на тінь у твоїх письменах,
Бо для тебе нема вже ні кесаря – ані народу.


DE PROFUNDIS

прийди мені

читати