Завантажити

Неназиваний поза тим залишився усе ж – моїм –
короткозорий голос
впійманий невиліковно камея
внутрішнього рельєфу повік
стиснута в кулаці пам’ять рани зведені ледь краї
зі снігів на 12 персон згорнутих у сувій
я щоранку вив’язую місто заново і
розпускаю в сутінках як і вчора
(перехожих рясні рої)
на чотири вітрила снів
на чотири стіни вітрів –
де його корабель із туману господи?
розруха і помаранчі годовані нами з руки – де
збиті до крові лікті – всі ми недоптахи?
солоні хвилі накрили скляні дахи
ось наша донька тче кам’яного Баха
потиху потиху гоїться нетерпіння потиху
сповільнюються розкадровуються
виокруглюючися рухи – так
розчиняється цукор так
м’якшають і змінюються
погляди з двох берегів розлуки –
(з точки зору кімнати
світ – це увігнутий акваріум)
ось він –
досвід причетності і розділення
тихої музики поцілунку без дотику
опромінення випрозорення безтінність
остаточне вщухання болю і розуміння
вирізьбленості навіки – камеї
з внутрішнього боку повік…

якщо
Ти все знаєш про мене – обернися і
перекочуючи на язиці назви
минущого створеного того що
піддається руйнуванню спаленню з’їденню –
Ти – вимовчи мені тишу –
Неназивана я залишуся твоєю…

Йована

Де ти була, квітко-Йовано,
коли він насилу доповз до твоїх вікон,
по шию грузнучи у скривавленому асфальті
і покликав тебе так
розпачливо-пристрасно,
ЙОВАНО!
Що усі дзеркала сполотніли в твоєму домі
і наче пелюстки зов’ялі
скинули амальгаму.

саме того дня Єрусалим був зруйнований
саме тоді надвечір Карфаген зайняли китовраси
і до Казані удерлися варвари
а він усе кликав тебе, як він кликав
тебе,
ЙОВАНО! –
аж усі наречені світу обрізали свої коси
щоби звити кубельце для його розпачу щоби
омити його заплаканий голос
своїми сльозами

От тільки тебе не було
легковажна Йовано...

А потойбіч Вардару діброва горіла,
і тонкий місток із верби, і
ув жодному решеті не стане достатньо місця,
щоби її задмухати.
А він гукав тебе із такою напругою й силою,
що вся кров у його легенях стужавіла в чорні вузлики.
У церквах заридала нафтою парсуна Миколи Другого
і порвалися навпіл куліси в сільському клубі...


А ти давала інтерв’ю для студентської стінгазети,
розумнице-Йовано,
ти їла булочку із корицею, у формі серця,
ділячи її навпіл із негарним редактором,
чи було тобі солодко,
Йовано?
а його вже майже засипало, зігріваючи,
усе сухозлітне листя з-посейбіч Вардару
і його голос осліплий був чутний
лише охоронцеві-янголу
якому теж
було холодно...

І коли ти вертала додому у цілковитій темряві,
і спіткнулася об щось, що вже не було живим,
уже не могло тебе кликати і чекати –

у твою долоню упало останнє з твоїх імен, сухе
і пошерхле,
йовано.

А назавтра ти вже не змогла
згадати, як тебе звали...



Інший берег тут, прости і забудь,
захисти і розрадь
Дж. Керуак The Scripture of the Golden Eternity

Був собі чоловік із дефектом дикції
так ніби думкам у його голові значно тісніше,
аніж словам у роті –
і маленький зеленоокий хлопчик всередині нього бігає,
вітрячить руками над головою – киш, киш
Гиля, Гиля!!
А вони злітають, кумедно ляскаючи
по стегнах незакритими змістами –
і сміються, штовхаючися в його
незахищеному шаликом горлі.

І крізь такий от гармидер чуєш усе, ним проказане –
із незначною лакуною у повітрі
наче крізь сито, вуаль чи рекламу на шибі маршрутки –
нібито все і видно,
але така
гратчаста
сітківка
така розкреслена структура світу
що здається –
ти це компактна в’язничка
із зовсім дрібною - тобою - в центрі.

А-ти такнелюби-лабутивпійманоюЮЮю!

І коли він освідчувався в коханні – так невчасно, як завжди,
так
повільно й ретельно,
ніби відповідаючи загодя вивчене,
ніби згадуючи втрачене –
слова у вузькому горлі стикалися,
спотикаючись,
давлячи одне одного –
і
втрачали найменшу надію.

І навіть коли він помер – про це розказали люди,
такі дорослі негарні люди із бездоганною вимовою
розуміння цього надійшло
з таким самим запізненням,
легким заїканням свідомості,

що коли ти остаточно запливла за буйки
усвідомлення цього факту –
шлях назад був майже невидний.
І тепер, дивлячись на світ –
Наче крізь сито,
ледве помітне гратчасте сито –
(чорно-білий дефект набутої смерті)
не можеш позбавитися відчуття –

у тебе чуже дифтерійне горло
із замерзлими,
не встиглими бути промовленими
словами.



У ПЕРЕДПТАШШІ

дай долоню, надбрамна

читати