
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Захід зеленого сонця
Найдужче Ганну дратували голоси. Несправжні голоси, що народжувалися в її голові та плутали думки. Нудні голоси, які розмовляли про щось їй зовсім не зрозуміле й дрібне, взагалі, як можна гаяти час на такі дурниці?..
– …чому ви не поливаєте ці квіти?
– Це алое, їх не треба поливати часто.
– Але ж земля зовсім суха… і повитирайте пилюку на підвіконні…
Чужі голоси… наче голос німця, що жив тоді в них на кутку; взагалі в селі коморувало з десяток німців, а на їхньому кутку один, смішний, худий і говіркий, мов дві баби Лизавети вкупі. Ніхто по німецькому не знав, а німець усе цівікав та цівікав, зовсім байдужий, що його не розуміють. Сельчани не знали, як його звуть, німцем собі й кликали; німець зв'язав із ганчір'я м'яч і вчив дітлахів футболу, його довгелецька гвинтівка буденно стояла при цім під вишнею.
Після футболу німець ішов на ставок митися, він був неабияким цінителем чистоти й на особисту гігієну часу не шкодував. Якось німець зібрав їх усіх і замість футболу влаштував генеральне прибирання в хаті кривої Калини, де жив. Дітлашня слухняно шкребла до живого стільницю стародавнього стола, мила лави, невміло підмазувала призьбу та сумлінно витрушувала порох із німцевого матрацу. Крива Калина лише охкала та розводила покорченими руками… За працю німець наділив їх льодяниками. Ганя була вже чималим дівчаком, а льодяника покуштувала тоді вперше.
Георгій її льодяниками не частував, він нічим її не частував; Георгій прийшов із війни контуженим, щойно обцілувавши та обпестивши, міг відлупцювати, винячи в неіснуючих винах, грюкнути дверима й піти кудись на цілу ніч… У пошуках роботи вони приїхали тоді з дівчатами до міста, була багата на сніг зима й на залізничній станції наймали чистити колії. А Георгій працював на тій станції механіком паровозного депо. Герой-фронтовик, вродливець, драматичне сиве пасмо контрастно вихоплювалося зі смоляного кучерявого чуба… Скоро станційне начальство виділило їм у бараці-гуртожитку потворну заокруглену кімнатку й молоде подружжя отримало першу в своєму житті квартиру. Невдовзі народилася Галя.
Формувалися нові пасажирські потяги, Галя пішла вже до першого класу й Георгій по блату прилаштував дружину провідницею. Це було не просто, через пияцтво чоловік мав неприємності на роботі, його перевели кочегаром на паровоз і погрожували звільненням. З першого ж її рейсу він почав люто ревнувати Ганну до кожного пасажира. Кум Сеня, клишавий і капловухий, з яким Георгій найчастіше пиячив, поліз, було, якось до неї, Ганна відшила, але звідтоді Сеня став нашіптувати Георгію про неї негарне…
І як було не зжалитися їй над бідолашним парубійком, який розгублено хлюпав носом у тамбурі: в поїзді сердегу обікрали, він ледве стримував сльози та все причитував, що батько його за солопійство вб'є. "Ходімо, хоч нагодую тебе, нетяму, ми тут при станції живемо." – запросила. Георгій мав повернутись аж увечері, але повернувся чомусь рано, і повернувся напідпитку. Заставши в оселі хлопця, знавіснів, побив його, змісив Ганну, хоч та дитиною клялася, що немає за нею ніякого гріха; хлопець утік, Георгій зібрав речі й пішов… Вона знала куди – добродійки давно прошепотілися, що поки Ганна в рейсі, чоловік учащає до непутящої Зойки. До Ганни він не повернувся, Георгія таки звільнили, вдвох із Зойкою вони гайнули десь на Донбас, там і загубилися…
І Ганна загубилася: сьогодні Харків, завтра Брест, післязавтра Сімферополь… Привезла з села маму, аби Галю гляділа, а сама… на одну зарплатню спробуй – проживи, то бралась і за нормову, й за понаднормову… Все сама, траплялися ніби порядні чоловіки та вона боялася – Георгій теж порядним був на початку… і Галя…
Якось запросив її до купе аскетично-вродливий, відверто старший за Ганну, полковник: нудно, мовляв, самому, не спиться. Почастував коньяком, розгомонілися… Його жінка втекла з гультіпакою-майором, Ганна теж зізналася, що сама… Гуркотіли колеса, блискали за вікном далекі вогні, полковник накрив її долоню своєю, попросив адресу, сказав, що писатиме… А потім однієї долоні виявилося полковникові замало, він забажав більшого, Ганна схопилася, відштовхнула його, захмеленого, й вибігла в коридор. Він стукав потім до неї в купе, благав вибачити, Ганна погрозила міліцією…
Він до неї справді писав. Довго, настійливо. У листах нарікав на самотність і рельєфно змальовував їхнє прегарне майбутнє співжиття… Ганна читала й плакала. Але ризикувати не могла, якщо він так повівся з незнайомкою в поїзді… а в неї Галя…
Галя мріяла стати лікарем, найулюбленішим її заняттям у дитинстві було робити лялькам уколи. Але, що більше дівчина виростала, то примарнішими ставали мамині сподівання. Покинута напризволяще, без батька, дівка скоро відбилася від рук, бабу не слухала, злигалася зі станційною шпаною… А коли мама вмерла, Ганна взагалі не знала, що діяти з донькою. Галя сяк-так домучила школу, довго ніде не працювала, аж поки дільничний не попередив, що існує
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus