
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
У журналі з кросвордами, що їх цілими горами залишав після себе Ла?врович, Ераст натрапив якось на статтю про фізіономіку. Статейка його неабияк розвеселила: невже хтось усерйоз вірить, що володар тонких вуст неодмінно має бути самозакоханим та потайним, а носій відстовбурчених вух – категорично лукавим і дворушним? Дурня! Фізіономіка, це не вуха, ніс, або шия, фізіономіка – це втома й бадьорість, безнадія та сподівання, це енергійність і кволість, безсонна ніч, або безжурний ранок… Щодня повз Ераста проходить зо півтори сотні розчарувань і надій, байдужостей і неспокоїв, зненавистей та любовей, і начхати Ерастові на форми їхніх очей, вух та підборідь! Ераст читає їхні душі, наче розгорнуті для контролю перепустки…
Ось Оксана Пилипівна з економічного сектору, вже кілька днів пильний вахтер зауважує її хворобливий стан: обличчя звузилось, посіріло, очі увиразнились. Але все це старанно ховається за потовщеним шаром косметики, отже хворість не смертельна і скорше всього – її причина не в фізіології, а в психології. Тому свідчення – енергійне та дратівливе спілкування економістки з колежанкою по сектору Валечкою. Таким тоном і з такою жестикуляцією не розказують про драматичні зміни в організмі, так розказують про неадекватного зятя, надокучливого п'яницю-сусіда, або підозрілу поведінку благовірного, від якого запахло несподівано чужими парфумами… А Ерастові що – тисну?в на кнопочку турнікету, кивнув у відповідь на вітання, видав ключі й достатньо – його, Ерастовий, діагноз поставлено, точність – гарантовано!
Як тоді, з Євгенієм Леопольдовичем. Ще ніхто нічого, а вахтер (контролер, якщо точно за штатним розкладом) уже вирахував, що приємному в спілкуванні, але неприпустимо, як для заступника Генерального, м'якотілому Євгенію Леопольдовичу вже сплетено капці на передчасну відставку; зі зсутуленої спини вирахував, зі збляклого погляду приреченого та з його недоладної метушливості. В родині в Леопольдовича все гаразд – як проходили повз вахту вдвох із Лідією Федорівною – дружиною, дбайливо поправляючи одне одному комірці та ґудзики, так і проходять, отже не в родині. І зі здоров'ям порядок, бо не дивиться завсектором Федорівна на чоловіка стривожено – співчутливо дивиться, а з якої б такої причини дивилася вона на свого Леопольдовича співчутливо? Та з однієї єдиної – через кар'єрне, так би мовити падіння, як тут не поспівчувати!
Ераст цю кухню знає, для Ераста воно наче розгорнута книга… пардон – перепустка, бо ж не ціле життя Ераст на вахті сидів та ключі службовцям видавав, колись і сам заходив до установи при краватці, та при костюмі однотонному, та штиблетах югославських… До цієї ж таки установи заходив, правда називалася вона інакше, та й вахти ніякої при вході тоді не було – заходь, хто хочеш. Це на пенсії фізіономістом став, опираючись, так би мовити, на багаторічний досвід…
Інший раз цікаво буває, що аж! Ось і Павлик, згідно з перепусткою – Павло Наконечний – молода надія інформаційного сектору, простіше кажучи – комп'ютерник. Бігає собі та й бігає хлопець, аванси реалізовує, резюме підтверджує. Аж бачить Ераст – Ніночка з економічного, небесне створіння, ех, літ би скинути Ерастові з сорок! …Ніночка йде, з вахтером привітно вітається, а Павлик уже тут як тут, пасе очима небесне створіння з економічного, та так, що ледь поріг носом не вивертає. Посміхається Ераст – молоде діло, ех! І назавтра цибатий Павлик назирці за Ніночкою, й на третій день… А четвертого вже вдвох, журавель-комп'ютерник нащебечує, який тобі журавель – соловейко, Ніночка слухає… байдужо нібито напоказ, а назавтра вже й не байдужо, а ще назавтра – щасливо, а той усе щебече та… Ходять тепер удвох, ледь не обійнявшись, удвох і з Ерастом вітаються, а трапляється, що й забувають… Лаврович казав, що на його зміні цілувалися…
А це йде сама – підфарбована, випрасувана бездоганно, але обличчя кам'яне, очі – ніби в далеч дивиться, й уся така… дистильована… посварилися, словом. Точно – Павлик наче цеглину макітрою спіймав, суне винувато й наїжачено, Ераст голову на відсіч дає – дочекавшись, поки пройде Ніночка. Чого, чого ти їжачишся, зелене та недоросле, біжи – вибачайся, дурню, дівчина завжди права, хоча б до заміжжя, запам'ятай! Що, поліз, куди не дозволено, чи може знайшла в твоїй мобілці телефони колишніх? Салага, Ераст би тебе навчив… З роботи краля йде попідруки з подружкою, те ж кам'яне обличчя, та ж незворушність, зате подружка – ціла Джомолунгма співчуття, жіночої солідарності та мудрих порад: "І не здумай миритися – нехай помучиться, всі вони, кобелі, такі!" Не послухає. Помириться. А тоді знов посваряться, а потім знову помиряться й посваряться, а потім… Або до шлюбу, або – до побачення, Ераст читає те, наче розгорнуту перепустку.
Новий день, нова вахта – Ніночка все сама, але вже не напружена, як струна, не дистильована, а змарніла й зів'яла, навпаки – Павлик дратливий і насуплений, до вахтера не привітався, прошмигнув, наче шкодливий кіт; Павликові ключа брати не треба – не
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus