Завантажити

У журналі з кросвордами, що їх цілими горами залишав після себе Ла?врович, Ераст натрапив якось на статтю про фізіономіку. Статейка його неабияк розвеселила: невже хтось усерйоз вірить, що володар тонких вуст неодмінно має бути самозакоханим та потайним, а носій відстовбурчених вух – категорично лукавим і дворушним? Дурня! Фізіономіка, це не вуха, ніс, або шия, фізіономіка – це втома й бадьорість, безнадія та сподівання, це енергійність і кволість, безсонна ніч, або безжурний ранок… Щодня повз Ераста проходить зо півтори сотні розчарувань і надій, байдужостей і неспокоїв, зненавистей та любовей, і начхати Ерастові на форми їхніх очей, вух та підборідь! Ераст читає їхні душі, наче розгорнуті для контролю перепустки…
Ось Оксана Пилипівна з економічного сектору, вже кілька днів пильний вахтер зауважує її хворобливий стан: обличчя звузилось, посіріло, очі увиразнились. Але все це старанно ховається за потовщеним шаром косметики, отже хворість не смертельна і скорше всього – її причина не в фізіології, а в психології. Тому свідчення – енергійне та дратівливе спілкування економістки з колежанкою по сектору Валечкою. Таким тоном і з такою жестикуляцією не розказують про драматичні зміни в організмі, так розказують про неадекватного зятя, надокучливого п'яницю-сусіда, або підозрілу поведінку благовірного, від якого запахло несподівано чужими парфумами… А Ерастові що – тисну?в на кнопочку турнікету, кивнув у відповідь на вітання, видав ключі й достатньо – його, Ерастовий, діагноз поставлено, точність – гарантовано!
Як тоді, з Євгенієм Леопольдовичем. Ще ніхто нічого, а вахтер (контролер, якщо точно за штатним розкладом) уже вирахував, що приємному в спілкуванні, але неприпустимо, як для заступника Генерального, м'якотілому Євгенію Леопольдовичу вже сплетено капці на передчасну відставку; зі зсутуленої спини вирахував, зі збляклого погляду приреченого та з його недоладної метушливості. В родині в Леопольдовича все гаразд – як проходили повз вахту вдвох із Лідією Федорівною – дружиною, дбайливо поправляючи одне одному комірці та ґудзики, так і проходять, отже не в родині. І зі здоров'ям порядок, бо не дивиться завсектором Федорівна на чоловіка стривожено – співчутливо дивиться, а з якої б такої причини дивилася вона на свого Леопольдовича співчутливо? Та з однієї єдиної – через кар'єрне, так би мовити падіння, як тут не поспівчувати!
Ераст цю кухню знає, для Ераста воно наче розгорнута книга… пардон – перепустка, бо ж не ціле життя Ераст на вахті сидів та ключі службовцям видавав, колись і сам заходив до установи при краватці, та при костюмі однотонному, та штиблетах югославських… До цієї ж таки установи заходив, правда називалася вона інакше, та й вахти ніякої при вході тоді не було – заходь, хто хочеш. Це на пенсії фізіономістом став, опираючись, так би мовити, на багаторічний досвід…
Інший раз цікаво буває, що аж! Ось і Павлик, згідно з перепусткою – Павло Наконечний – молода надія інформаційного сектору, простіше кажучи – комп'ютерник. Бігає собі та й бігає хлопець, аванси реалізовує, резюме підтверджує. Аж бачить Ераст – Ніночка з економічного, небесне створіння, ех, літ би скинути Ерастові з сорок! …Ніночка йде, з вахтером привітно вітається, а Павлик уже тут як тут, пасе очима небесне створіння з економічного, та так, що ледь поріг носом не вивертає. Посміхається Ераст – молоде діло, ех! І назавтра цибатий Павлик назирці за Ніночкою, й на третій день… А четвертого вже вдвох, журавель-комп'ютерник нащебечує, який тобі журавель – соловейко, Ніночка слухає… байдужо нібито напоказ, а назавтра вже й не байдужо, а ще назавтра – щасливо, а той усе щебече та… Ходять тепер удвох, ледь не обійнявшись, удвох і з Ерастом вітаються, а трапляється, що й забувають… Лаврович казав, що на його зміні цілувалися…
А це йде сама – підфарбована, випрасувана бездоганно, але обличчя кам'яне, очі – ніби в далеч дивиться, й уся така… дистильована… посварилися, словом. Точно – Павлик наче цеглину макітрою спіймав, суне винувато й наїжачено, Ераст голову на відсіч дає – дочекавшись, поки пройде Ніночка. Чого, чого ти їжачишся, зелене та недоросле, біжи – вибачайся, дурню, дівчина завжди права, хоча б до заміжжя, запам'ятай! Що, поліз, куди не дозволено, чи може знайшла в твоїй мобілці телефони колишніх? Салага, Ераст би тебе навчив… З роботи краля йде попідруки з подружкою, те ж кам'яне обличчя, та ж незворушність, зате подружка – ціла Джомолунгма співчуття, жіночої солідарності та мудрих порад: "І не здумай миритися – нехай помучиться, всі вони, кобелі, такі!" Не послухає. Помириться. А тоді знов посваряться, а потім знову помиряться й посваряться, а потім… Або до шлюбу, або – до побачення, Ераст читає те, наче розгорнуту перепустку.
Новий день, нова вахта – Ніночка все сама, але вже не напружена, як струна, не дистильована, а змарніла й зів'яла, навпаки – Павлик дратливий і насуплений, до вахтера не привітався, прошмигнув, наче шкодливий кіт; Павликові ключа брати не треба – не

читати