Завантажити

професійного тілоохоронця. Вранці Павлик проходить вахту рівно через чотири хвилини після дівчат – неспростовне свідчення, що йде назирці. Страждає, тобто. Залишає роботу пізно – куди йому квапитись, останнього Ерастового чергування прийшов неголений, у зім'ятій сорочці. А це вже зовсім поганий знак, це майже певна прикмета, що наліг, бідака, на зеленого змія – перший чоловічий рятунок від неприємностей. Точніше – ніби рятунок, насправді – погибель. Вийти б із пластикової вахтерської будки та зацідити по неголеній мармизі, та струснути: "Підійди, наволоч! Хіба тобі повилазило – вона чекає! Що б там не сталося між вами, а ти підійди. Може це єдине, та напевно єдине, що відбудеться в твоєму житті світлого, вже б я не знав, я не бачив! Може трапиться ще якась Сніжана Борисівна, але то все не те, не те, не те…"
А надворі вже третій день періщить-не-перестає дощ і Ерастові "підопічні", й до того наче в воду опущені, ходять, мовби зелені позапланетні чоловічки – нещасний чоловічок-дівчина та бідолашний чоловічок-хлопець…

– Вашу перепустку, будь ласка!
– Що?
– Перепустку, перепустку вашу покажіть, в нас перепустковий режим, знаєте!
Ніночка розгублено роззирається, подружка вмить заступає її своїми, зовсім не могутніми, навпаки – доволі звабливими грудьми:
– Ви що? Ми ж працюємо тут – тисячу разів проходили!
Але вахтер невблаганний:
– Ви не затримуйте, дівчино, не створюйте… до вас питань немає – проходьте! А ви – через плече відважної подружки тицяє пальцем у Ніночку, – а ви приготуйте перепустку!
Від гніву подружці перехоплює подих, Ніночка мляво розстібає сумочку, зрозуміло – ніякої перепустки там немає, перепустки в цій установі – відверта формальність, усі одне одного знають… Але не цього разу – вахтер поблажливо пропускає всіх, хто квапиться на роботу, але категорично вимагає перепустки від Ніночки. Дівчина нічого не розуміє, подружка вибухає врешті давноочікуваною лайкою, непідкупний страж і собі заводиться, але його гнів спрямований чомусь не на подружку, а на ту ж таки бідолашну Ніночку. Він підступає до дівчини, шарпає її за рукав, кричить бризкаючи слиною у обличчя:
– Перепустка, перепустка ваша де, га? Ходять тут… без перепусток… а тоді документи зникають… а мені відповідай! Ти хто така? Хто тебе сюди послав? Ти шпигунка?
Перелякана Ніночка задкує, але пильний вахтер і не думає її відпускати:
– Куди? Ану стій! Тримайте її, тримайте – хотіла незаконно проникнути на об'єкт під охороною!
Подружка хапає вахтера за руку, намагається відтягнути, Ніночка виривається, не церемонячись він хапає "шпигунку" за волосся, та верещить… Кілька співробітників, які щойно увійшли, нічого не розуміють і тут у вузькому коридорі прохідної з'являється Павлик. Коршаком нападає він на божевільного вахтера, старий відлітає вбік, за ним упала б і Ніночка, але героїчний лицар устигає підхопити дівчину своєю міцною чоловічою рукою…

Дощі минули. На лавочці, що між каштанами, навпроти адміністративної будівлі сидів старий – типовий пенсіонер, якому категорично нікуди квапитись. Був саме кінець робочого дня і з будівлі виходили стомлені цілоденною працею службовці. Ось поміж іншими ступили на вимиту дощами плитку хідника двоє – дівчина й хлопець, на сходах парубок турботливо притримував супутницю за руку та й на рівному зовсім не квапився відпускати. Молодята зиркали одне на одного відверто закоханими поглядами. Завбачивши парочку, старий усміхнувся, провів молоднечу замисленим поглядом, тоді встав і пішов собі в протилежному напрямку. Крокував поволі, поспішати йому справді було нікуди – кілька днів тому старого звільнили з роботи…


Квітень 2012 р.

читати