Завантажити

довіряють поки що йому… О-о… видно – наскочила кулага на вра?га! А це вже недобре, погано коли задавнено, коли гнояк не прорваний, погано… Порадити йому хіба, підказати: "Чого закомизився? Піди вибачся. Що б там не було – вибачся, побач – легше стане і тобі й їй! Я он було замолоду… як прознала моя за Сніжану Борисівну… ох та Сніжана… В ногах качався, штани на колінах попротирав, щоб вибачила! Костюма однотонного викинуть довелося, зате сім'ю зберіг." Але хто його слухатиме, Ераста? Хто він такий, Ераст для оцих, нових? Вахтер?
А ось і зриме свідчення конфлікту та його, Ераста прозорливості: виходять удвох, вона – задерши носика та відчайдушно цокаючи підборами, він – сердито дріботячи ззаду. Дріботить і бубонить собі під носа, але зовсім не вибачливо – намагається щось довести, телепень… Але це не головне – головне, що йдуть разом. Тож у наявності просто грандіозний прогрес – уранці прилетять на роботу так само разом. І не лаятимуться…
Прилетіли. Ставки приймати Ерастові на свою передбачливість, чи що? Розбагатів би вже. Заходять удвох, вона щомиті озирає своє невимовне щастя поглядом закоханої, він пустотливо демонструє Ерастові метелик перепустки. Зрозуміло – від надміру почуттів, навіщо Ерастові його перепустка – вахтер перевіряє перепустки лише в незнайомців. Ходи-ходи, щасливчику – буде тобі наука, Ераст її, ту науку, давно пройшов, тебе ще в за?думі не було…
Нічого ще не було, ніякої Сніжани Борисівни… е, та він і не знав тоді, як до таких, як Сніжана Борисівна підступитися! Лише Женя – дружина майбутня, незрадлива подруга та матір двох їхніх дітей ледве-ледве в Ерастовому студентському житті з'явилася. Всяке траплялося: і сварилися, й мирилися, і тюльпани на клумбі перед центральним корпусом університету закоханий Ераст посеред ночі крав та до дверей коханої з першими ранковими променями приносив… А могло б і не скластися нічого в них, бо молоденькі – дурненькі були, наче оці теперішні Ерастові "підопічні". Коли на іменинах якоїсь її подружки Ераст вельми невинно, з ввічливості, захопився звабами винуватиці торжества, Женя вибухнула, наробила лементу, він, поганьблений пішов… Присягався, що все, що його чоловіче єство не потерпить… Не зустрічалися, дурники, з місяць, хоча марніли одне за одним і через знайомих випитували, як там він, чи вона, чи не знайшов-знайшла собі когось…
Якби не випадок… Ераст чухрав якось повз спортзал і почув звідти ніби знайомий голос. Зазирнув – здоровило Матвій із паралельного потоку чіплявся до Жені. Дівчина зайняла глуху оборону, наміри ж здорованя видавалися вкрай прозорими. На чому б він там зупинився, невідомо, бо кров умить бухнула Ерастові в голову й він, уважай наосліп кинувся боронити честь дівчини. Добряче дісталося Ерастові, але звідтоді вони з Женею не розлучалися вже ніколи. Навіть Сніжана не спромоглася…
Упродовж трьох вахт спостерігається ідилія: посмішки, позирки, доторки… Карамель… Але щось таке витає в куцому коридорчику прохідної… Передчуття витає, тривожне передчуття… Занадто високо злетіли, неоглядно високо й жодного натяку на якийсь там запасний парашут, е – що запасний, ніякого парашута – ані тобі дещиці цинізму, ані розрахунку, ні тверезого погляду збоку… Ой стережіться, ой спроможіться, нерозумні, бодай на якого рятівного круга, ви ж никаєте ниньки скляні, дзелень – і все…
Дзелень… Цокання підборів, як багато воно може сказати про жінку! "Негідник, і куди я раніше дивилася? Ні, досить, та він мізинця мого не вартий! Таке наговорити, таке зробити… добре, що виявив своє гниле нутро вчасно!" – Щось подібне вистукують-вистрілюють її відчайдушні підбори четвертої Ерастової вахти, і той таки, добре вже йому знайомий, кам'яний вираз обличчя, і та ж таки дистильованість… Ну що з ними діяти, ну як зарадити! Та ж перше, юне та невинне – ото тільки від Бога, все, що далі – від сатани! Сніжана й такі, як Сніжана – то вже напевно від сатани! Павлик човпе хвилин за шість після дівчини: непереконлива, показна веселість на білому обличчі, демонстративна жувачка перетворює його на обличчя клоуна-невдахи – такого відрахують з першого ж клоунського заняття… По закінченню трудового дня Ніночка виходить у товаристві попередньої подружки, Ераст вхоплює уривок фрази: "…та на біса мені твій Саша, я нікого зараз не хо…" І поцокали. Задумливий Павлик прослизає повз вахту за десять хвилин. Клоун втомився…
В наступні чергування прірва поглиблюється. Чорт, що ж там такого сталося між ними катастрофічного? Що взагалі могло статися між двома, котрі не можуть одне без одного, котрі, ну чисто тобі вмирають поодинці виразно й недвозначно? Тут навіть не Ераст – вічно занурений у кросворди Лаврович зафіксував: "Щось ті двоє, що цілувалися було, наче розстрілу чекають – ходять!" І нічого не скажеш, і не підійдеш до фактично чужих та незнайомих людей, і не плеснеш по плечі… Тепер схудла Ніночка ні кроку не робить без подруги, та рішучо підтримує бідолашну за ліктик і озирає довколишній ландшафт чіпким поглядом

читати